1. Міжнародні відносини як суспільно-політичний феномен
Міжнародні відносини - це особлива сфера суспільних відносин, що охоплює всю сукупність публічних і приватних відносин, які передбачають перетинання людьми, товарами, капіталами або ідеями державних кордонів. Як форма соц взаємодії вони розвиваються в результаті взаємо переплетіння інтересів людей. MB в цілому мають об'єктивний хар-р, однак у них відображаються різні суб'єктивні фактори, особливо суб'єктивні оцінки цілей учасників відносин. В основі MB лежить взаємодія суверенних держав на міжнародній арені. Цим зумовлена наявність у MB поняття „кордону" як лінії, що відділяє „нас" від „них". Кордон наочно визначає певні обмеження сфери MB як об'єкта Теорії MB. Ці обмеження спричинені відмінностями між внутр та зовн процесами, що дедалі більше стираються під впливом процесів глобалізації, зокрема посилення транспарентності та взаємозалежності суспільств.
Оскільки держави за своєю природою є пол. спільнотами, то MB - це переважно політичні відносини, і навіть взаємодія неполіт суб'єктів, які переслідують приватні, і на перший погляд, неполіт цілі, набуває через це політ забарвлення, оцінюється через призму політ настанов та інтересів. Проте MB не можна звести до відносин між державами, що стало особливо зрозумілим в останні десятиліття, коли спостерігається підрив традиційної монополії держав на міжн, світову політику, подолання кордонів національних держав, порушення їх територіального суверенітету внаслідок взаємозалежних процесів глобалізації, активізації транснаціональних сил. Поряд із державами у MB беруть участь інші міжн актори - ТНК, міжнародні та національні організації, політ партії, релігійні рухи, громадські об'єднання, регіональні адміністрації, органи місцевого самоврядування, сепаратистські сили, світові клани. Поступово виникають світові транснаціональні відносини між „акторами поза суверенітетом", що зменшує ефективність компетенції урядів, робить держави уразливішими. Тому зростає роль особистості на всіх рівнях MB. Наслідком змін у MB стало створення міжнародного континууму, символічним продовженням якого є турист і терорист. MB розрізняють за такими ознаками:
- сферами суспільного життя (політ, екон, військ-стратегічні, соціо-культурні, ідеологічні)
- хар-ром взаємодіючих об'єктів (міждерж і транс-нац відн, які підтримуються між міжн акторами й існують незалежно від MB)
- складом взаємодіючих суб'єктів (дво- та багаторонніми)
- просторовим масштабом або рівнем (універсальні (глобальні), континентальні, регіональні, локальні)
- природою взаємодій (відносини панування та підкорення, співробітництва та взаємодопомоги, перехідні відносини)
MB хар-ся відсутністю центрального ядра влади та правління, поліцентризмом, істотною роллю стихійних процесів. Тому вони з одного боку можуть бути визначені, як відносини між внутрішньо організованими соціально-територіальними системами у зовнішніх, щодо них слабко оформлених і владно-організаційному відношенні, середовищі. З іншого боку MB можна також розглядати як сукупність міжнародних політик, суб'єктів у конкретний історичний період.
В MB є тенденція до встановлення співпраці і співробітництва на умовах, які повинні задовольнити усі сторони цих відносин.
2. Теорія міжнародних відносин як наука.
ТМВ - це сукупність знань про природу, хар-р фун-вання та процес розвитку MB. ТМВ як наука хар-ся плюралізмом концептуальних підходів, наукових шкіл і методів. ТМВ -специфічна наука, в сучасних умовах це фактично, теорія виживання людства, організованого у держави та цивілізації. На рубежі 19-20 ст наука про Мв зосередила увагу на проблемі війни і миру, визначивши свою мету як пошук шляхів і засобів запобігання війнам та/або їх якнайшвидшого закінчення. Під впливом світових процесів змінюється дослідницьке поле ТМВ, зростає значення таких проблем: ідентифікація нових міжн акторів, взаємодія з ними держав, посилення антидержавних тенденцій, збільшення екон розриву між країнами та зростання соц напруженості у світі, боротьба за контроль над обмеженими ресурсами, становлення нового світ порядку. Поступово в науці сформул уявлення про те, що MB мають розглядатись як складова і невід'ємна частина більш глобального процесу світового розвитку, що вони зумовлюються останнім, і впливають на його хід і результат.
Певною  мірою умовними структурними компонентами і то є такі: - філософія ІУШ дослідж принципові мегатенденції розвитку всесвіту міжн феноменів, визначають його місце у онтологічній та гносеологічній структурах реальності, вивч логіку та методологію пізнавальної діяльності у сфері міжн досліджень. - геополітична теорія досл зв'язок просторових конфігурацій і територіальних інтересів з міжн політ реальністю, визначає просторову детермінацію MB. - політологія MB вивчає діяльність політ інституцій та вплив політ інтересів на MB, сутність, форми і методи міжн політики, міжн політ феномени та процеси. - Політекономія MB досліджує взаємодію між природою розвитку світового господарства та пол. організацією MB. - Соціологія MB вивчає вплив соц спільнот та процесів на MB, дослідж соц взаємодії у MB та соц наслідки глобальних процесів. - психологія MB вивчає природу, хар-р, механізм поведінки міжн акторів, їх мотивації, настанови та ін аспекти психол виміру MB.
На практиці крім цих осн галузей ТМВ існують: - міжн конфліктологія, дослідж природу, структуру, розвиток та врегулювання міжн конфлікту; вамолентологія ~ наука про природу сили та насильства, причини, зміст, форми їх вияву у MB; - політична цивіліологія - наука про політ управління цивілізаційними процесами в сучасному світі і про локальні цивілізації як суб'єкти та об'єкти MB тощо.Суспільні науки пов'язані з ТМВ як опосередковано, та к і безпосередньо. Опосередковані зв'язки здійснюються через ту чи іншу "пограничну" дисципліну, що розвинулась на межі наукових інтересів та дотично заторкує проблематику міжнародних відносин. Прямі зв'язки визначаються або близькістю об'єктів дослідження, або значним методологічним впливом на теорію міжнародних відносин.Особливістю ТМВ є те, що вона поступово формується як синтетична наукова дисципліна, яка у системі суспільних наук займає особливе місце. Воно визначається тим, що її виникнення на перетині наукових інтересів було пов'язане із взаємодіями між ними щодо вивчення міжнародного середовища.
Специфіка предметного поля і проблема інсгпитуціоиалізації науки про міжнародні відносини. ТМВ як наука і навчальна дисципліна має багато спільного у плані досліджуваної проблематики і предметного поля з історією, політичною географією, міжнародною економікою, міжнародним правом, основами дипломатії, соціологією політики й особливо з політологією. Зокрема, сучасний дослідник М. Гуннель навіть підкреслив: "Основним предметом науки про міжнародні відносини є владні відносини... її предмет співпадає з предметом політичної науки... Різне лише географічне поле. Насамперед зрозуміло, що ТМВ спрямована на дослідження проблематики, яка в цілому стосується сфери міжнародної політики взагалі та зовнішньої політики держав зокрема, предмет ТМВ складає діяльність держав на міжнародній арені, серцевиною якої є техніка і теорія дипломатії.Однак, так як поняття "міжнародні відносини" і "міжнародна політика" включають взаємодію не тільки держав, але й інших суб'єктів світового співтовариства, то діяльність цих акторів (серед них особливо вагому роль відіграють міжнародні організації різного масштабу і спрямування) також входить у предметне поле ТМВ.Предмет ТМВ включає в себе також проблему методів аналізу зовнішньополітичної ситуації та зовнішньополітичної діяльності, дослідження змісту основних зовнішньополітичних доктрин і концепцій. Особливо важливо включення в предметне поле науки й навчальної "міжнародного порядку".
Мета ТМВ: отримання об'єктивного знання стосовно MB і практичне застосування цього знання на практиці. Об'єктом ТМВ є міжнародні відносини. Предметом ТМВ є: влада та владні відносини при здійсненні MB; принципи процеси та закономірності; суб'єкти і механізми здійснення MB: міжн порядок і міжн безпека; зовн-пол свідомість суб'єктів; історія міжн пол. думки. Соціальні функції ТМВ: - теоретико-пізнавальна; методологічна; - нормативно-регулятивна; - аксеологічна; - аналітична; - прогностична; - критична.
3. Історичні етапи становлення теорії міжнародних відносин.
Теорія міжнародних відносин своїми витоками сягає античних часів і разом з тим є молодою наукою, яка остаточно відокремилась від інших на початку XX ст. За цей час вона пройшла шлях від окремих думок, висловлених філософами та істориками у периферійних працях, до цілісних парадигм, що намагаються всесторонньо пояснити зміст і рушійні сили міжнародних відносин.
Основні підходи класичної школи теорії міжнародних відносин почали зароджуватися ще у Стародавній Греції. Перші, хоч і уривчасті, роздуми з приводу міждержавних стосунків зустрічаються у відомих засновників філософського ідеалізму Платона та Арістотеля. Приблизно в цей же час давньогрецький історик Фукідід у своїй праці "Історія Пелопонеської війни" визначає основною причиною воєн та політичних дій чисто матеріальні чинники, передусім намагання боротися за власний добробут та процвітання. Цю ж ідею пізніше розвинув Полібій, який стверджував, що причиною будь-якої війни є торгівельні суперечності держав. Аж до початку XX ст. дослідження міжнародних відносин зводяться до питання війни і миру та спроб "конструювати" стосунки між державами на мирній основі.
У середні віки з'являється цілий ряд більш-менш цілісних концепцій суто ідеалістичного напрямку, основною метою яких є проблема відвернення війни шляхом створення єдиної монархії в Європі або ж Конгресу чи Ради монархів, як це пропонували здійснити Данте і Дюбуа. Подібні проекти пізніше висувались також де Сюллі, Пенном, Руссо та рядом інших дослідників. Поряд з ними Гроцій і Пуффендорф роб- лять спроби формувати теорію міжнародних відносин виключно на основі міжнародного права, що стає домінуючим на досить довгий період. "Тільки після 1945 року теорія міжнародних відносин починає дійсно звільнятися від "удушення" історією і від "задавленості" юридичною наукою1.
Разом з тим найбільш цілісні і логічні концепції класичної школи з'являються у філософських працях Канта та політологічних - Макіавеллі.
Основи ідеалістичної парадигми теорії міжнародних відносин закладені Іммануїлом Кантом у працях "Вічний мир" та "Ідея універсальної історії". Він визначає основною метою розвитку людства досягнення всезагального громадянського стану, при якому відпадає суб'єктивна воля правителів, яка є головною причиною воєн. Вони підпорядковуються громадській думці, а тому не можуть самостійно вирішувати питання війни і миру, керуючись при цьому власними амбіціями. Це призведе до стану постійного миру, засобами підтримання і збереження якого стане розвиток взаємовигідних торгівельних та будь-яких інших стосунків, що створить всезагальну взаємозалежність та згладить протиріччя і недовіру між державами. Концепція Канта стала значним кроком вперед у порівнянні з іншими ідеалістичними теоріями, оскільки передбачала певні заходи досягнення миру, а не складалась тільки з благих намірів.
Основи реалістичної парадигми заклав Ніколло ді Бернардо Макіавеллі, який стверджував, що ".. .історія породжується людськими пристрастями, егоїзмом та матеріальними інтересами, які є спонукальними мотивами людської діяльності"2. Політика, що спрямована на відстоювання інте ресів держави, з точки зору Макіавеллі має базуватись на загальноприйнятих моральних нормах, але тільки до того часу, доки вона є ефективною. Політика не може бути тісно прив'язаною чи регламентованою моральними або релігійними канонами, оскільки вони звужують можливість дій і не сприяють досягненню нею успішних результатів. Концепція Макіавеллі була спрямована переважно на внутрішньодержавні проблеми, але її логіка та аргументація лягли в основу концепцій реалізму 50—60-х років XX ст.
Теорія міжнародних відносин не отримала систематичного розвитку аж до закінчення першої світової війни. До цього часу більшість дослідників виходила з незмінності міжнародного середовища, а міжнародна система взагалі не вважалась предметом дослідження.
У 20-30-х роках в теорії міжнародних відносин починає домінувати ідеалізм, який є швидше світоглядною основою, ніж якоюсь цілісною парадигмою. Йшлося про загальнонаукові засади дослідження міжнародних відносин в університетах США та Європи, які відображали погляди інтелектуалів та ідеалістів, котрі групувались навколо поглядів тодішнього президента США Вудро Вільсона стосовно світового порядку, Ліги Націй та проблем війни і миру. У 30-х роках формулюються концепції Г. Діккенсона та Н. Анжела, які, зрештою, лише розвивають положення Канта про всезагальний громадянський стан та торгово-економічну взаємозалежність як тривалу основу мирного співіснування розвинених держав світу. Криза ідеалізму наступила після другої світової війни через явну неадекватність міжнародної реальності поглядам ідеалістів.
50-60-ті роки стають періодом розквіту реалізму, який, на відміну від свого теоретичного опонента, оперує передусім поняттями: "сила", "інтерес", "баланс сил" тощо. Теорія реалізму базується на теорії балансу сил, витоки якої спостерігаються ще у Стародавній Індії та Греції. Цю теорію ніхто ніколи не формулював, і вона, як зауважив Д. Юм, будується на елементарному здоровому глузді та розсудливості. Зміст теорії балансу сил можна звести до таких тверджень: нормальні міжнародні відносини базуються на рівновазі сил; порушення рівноваги спричинює нестабільність та війни; підтримання стабільності можливе лише за умови створення коаліцій, спрямованих проти сильнішої з конфронтуючих сторін. У той чи інший спосіб в полі цієї теорії формулюються концепції Т. Гоббса, М. Вебера та Н. Спайк-мена. Останній, щоправда, досить слушно її критикував через те, що баланс сил в принципі недосяжний, оскільки кожна держава об'єктивно не зацікавлена у рівновазі сил з потенційним противником, а завжди намагається мати певний резерв сили, що може бути найкращою гарантією її безпеки.
Найбільш класично положення реалізму сформульовані в працях Ганса Моргентау, який пояснював поведінку "націй-держав" через їх об'єктивні національні інтереси. Інтерес в його розумінні є силою, оскільки тільки вона може гарантувати як безпеку, так і процвітання держави. Сформульовані Моргентау шість принципів реалізму стали класичними. Серед них:
1. Залежності реальних процесів від об'єктивних закономірностей, вкорінених в людській натурі.
2. Тотожності сили та інтересу і, відповідно, сприйняття міжнародної політики як процесу силового узгодження інтересів.
3. Нестабільності інтересу та його змінності під впливом обставин.
4. Незастосовуваності моралі в її абстрактному розумінні до дій держав та нетотожності моралі індивіда і держави.
5. Невідповідності моральних прагнень окремої нації з моральними законами, які управляють світом.
6. Автономності зовнішньої політики від інших сфер міжнародних відносин.
Неореалісти, зокрема К. Волтц та Р. Джилпін, а також близькі до них за своїми науковими поглядами Р. Арон і Г. Кіссінджер, знаходячись на загальній платформі реалізму, разом з цим розглядають міжнародні відносини як систему взаємозв'язків та взаємозалежностей між державами та іншими учасниками міжнародних відносин.
Як ідеалізм, так і реалізм мають нормативний зміст, оскільки постійно порівнюють міжнародну реальність з певним еталоном, який ідеалісти романтизують, а реалісти - драматизують.
Паралельно з розвитком реалізму в кінці XIX- на початку XX століття формулюються і розвиваються т. зв. детерміністичні теорії, які характеризуються монофакторним трактуванням міжнародних відносин.
Новий етап розвитку теорії міжнародних відносин припадає на кінець 60-х — початок 70-х років, коли відбувається т.зв. "біхевіористична" революція. Вона призвела до поділу теорії міжнародних відносин на два протилежні напрями: традиціоналізм (класична школа) та біхевіоризм. Нова течія, не відкидаючи ідей реалізму взагалі, разом з тим піддала його теоретичні та методологічні засади нищівній критиці. Біхевіористи, наприклад, Дж. Зінгер, рішуче відкидали характерні для традиціоналізму нормативність, волюнтаризм, методологічну вибірковість. Вони намагалися будувати свої теорії на основі строгого емпіризму з використанням кількісних, частково математичних, методів. Пошук адекватних емпіричних показників, якими би можна було оперувати в дослідженнях, став на той час основною метою дослідників. Такі пошуки привели до справжнього розквіту теорії міжнародних відносин, оскільки завдяки їм було сформульовано цілий ряд принципово нових та оригінальних концепцій.
Вже в 70-х, а особливо на початку 80-х років, цілий ряд дослідників починають піддавати критиці теоретичні основи біхевіоризму та висловлюватись на користь формулювання нової парадигми - постбіхевіористичної. Така парадигма мала би органічно поєднати кількісні і якісні методи дослідження, що дозволить уникнути однобокості та сприятиме науковій вірогідності результатів дослідження.
Теорія міжнародних відносин на сучасному етапі переживає досить цікавий парадокс, що полягає у невідповідності рівнів розвитку її теоретичних основ з методологією дослідження міжнародної реальності. Нагромаджена величезна сума знань про міжнародні відносини вимагає створення цілісної аргументованої та конструктивної парадигми, в рамках якої вони би склали цілісну та несуперечливу картину світу.