1. Проведення аналізу зовнішньоторговельної діяльності окремої галузі за три останні роки.
2. Проведення   аналізу   виконання   контрактних   зобов'язань   та   аналізу   динаміки експорту (імпорту) діючого підприємства.
Понятие анализа ВЭД предприятия
Для хар-ки внещшнеторг деят-ти показатели экс/имп деят-ти сравниваются с показателями предыдущего периода. Цель этого исследования –установить, какие изменения произошли в стоимостной и вал оценке ВЭ операций. Для определения эффективности экс/имп операций на предпр необходимо организовать учет, позволяющий обеспечить получение достоверной информации по продаже, закупке в абсолютном и натуральном выражении и необходимо осуществлять учет доходной и расходной части, связ с реализацией и закупкой товаов на внешн рынке в разрезе отдельных стран и групп товаров. Для анализа ВЭД предприятия используют систему аналитич показателей.
Показатели анализа ВЭД предприятия:
1)Абсолютные: V exp; V imp; V накладных затрат, связ с exp/imp; кол-ва получ рекламаций; сумма рекламаций; кол-во удовлетворит рекламаций.
2)Относительные: индексы динамики (индекс стоимости, индекс физ V, индекс цены, индекс кол-ва, индекс структуры); коэф обязательств по exp/imp (по стоимости, по физ V, по цене); средняя длительность оборота exp/imp операц, коэф отдачи сред-в от exp/imp операц.
3)Структурные: товарная структура; геогр стр-ра; стр-ра накладных расходов.
4)Эффективные: вал эффект. exp/imp; абсолютная эффект. exp/imp; экономич эффект. exp/imp; эффект. реализ exp продукции на внешнем рынке; эффект. приобретения и использования импортного оборудования; эффект. приобрет/использов лицензий.   
На уровне предпр целесообразно осуществ анализ по итогам года. Накладные затраты-затраты, непосредст связанные с исполнением exp/imp операций (транспортировка, маркировка, исследования и т.д.).
2) Анализ исполнения обязательств по exp/imp операциям включает: - определение исполнения обяз-в по структурному и физ V; -опред исполнения обяз-в по срокам поставки и качеству; -установление факторов и величин, их влияния на экономич показатели деят-ти предпр; -выявление причин невыполнения обяз-в по тем или иным позициям контракта.
Анализ проводится в такой последовательности:

Представление обработанной аналитической информации выполняется в обратном порядке:

3. Розробка аналізу конкурентоспроможності продукції, яка поставляється на експорт.
Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети ».
Термін «конкуренція» походить від латинського слова concurrere, що означає “зіштовхуюсь”.
Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію - природно і об'єктивно існуюче явище - можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем зарплати тощо.
У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносять до простого товарного виробництва. Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.
Конкурентоспроможність продукції – це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару – конкурента як по ступені відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратах на її задоволення.
Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої продукції по відношенню до товару-конкуренту.
Конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння, і тому являється відносним показником.
Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в склад її якості та важливих для споживача, визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності представлена на схемі

1. Оцінка конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження:
- якщо необхідно визначити положення даного товару серед аналогічних, буде достатньо провести їх пряме порівняння по найважливішим параметрам;
- якщо метою дослідження являється оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі повинна використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок в перспективі, а також відомості про зміни діючих в країні стандартів і законодавства, динаміки споживчого спросу. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності являється вивчення ринкових умов, яке повинно проводиться постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в ході її реалізації. Задача полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку:
- розглядаються зміни у вимогах постійних заказчиків продукції;
- аналізуються напрямки розвитку аналогічних розробок;
- розглядаються сфери можливого використання продукції;
- аналізується круг постійних покупців;
2. На основі вивчення ринку та вимог покупців обирається продукція, по якій буде проводитися аналіз чи формуватися вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які приймають участь в оцінюванні. При аналізі повинні використовуватися ті ж самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар.
3. По кожній з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує наскільки ці параметри близькі до відповідного параметру потреби.
Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативними нормами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння по іншим параметрам.
4. На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі виражають відмінність між аналізуємою продукцією та потребою по даній групі параметрів та дозволяє судити про ступінь задоволення потреби по цій групі.
Розраховується інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізуємої продукції по всіх розглядаємих групах параметрів в цілому.
В результаті оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вироблення висновку про неї, а також  - для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції для вирішення ринкових задач.
Однак, факт високої конкурентоспроможності самого виробу являється лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в заданих об’ємах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами і т.д.
В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті наступні рішення:
- зміна складу, структури матеріалів, які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції;
- зміна порядку проектування продукції;
- зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контроля якості виготовлення, упаковки, зберігання, транспортировки, монтажу;
- зміна цін на продукцію, цін на послуги, по обслуговуванню та ремонту, цін на запасні частини;
- зміна порядку реалізації продукції на ринку;
- зміна структури та розміру інвестицій в розробку, виробництво та збут продукції;
- зміна структури та об”ємів коопераційних поставок при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;
- зміна системи стимулювання постачальників;
- зміна структури імпорту і видів імпортуємої продукції.
Рівень конкурентоспроможності товарів і послуг визначається сукупністю різних техніко-економічних факторів: якість і собівартість, форми та методи торгівлі, ціни, умови і терміни постачання та транспортування, відповідність вимогам моди та умовам місцевого ринку, види і форми платежів та розрахунків з покупцями, престиж виробника і продавця, престиж товару (товарний знак). Ефективність реклами тощо.
Найскладнішим є встановлення конкурентоспроможності машин і обладнання. Основний фактор їх конкурентоспроможності -якість, визначена багатьма додатками, набір яких складніший, ніж у товарів інших категорій.
Оцінка можливостей підприємства дозволяє побудувати «багатокутник конкурентоспроможності». Достатньо однаково підійти до кожного потенційного експортера-виробника, щоб зробити порівняльний аналіз. При накладанні схем одна на одну можна побачити сильні та слабкі сторони одного підприємства в порівнянні з іншими, а також визначити кількість суб'єктів, що створюють мережу підприємств-експортерів.
4. Розробка аналізу конкурентоспроможності імпортної продукції. +3
Рівень конкурентоспроможності товарів і послуг визначається сукупністю різних техніко-економічних факторів: якість і собівартість, форми та методи торгівлі, ціни, умови і терміни постачання та транспортування, відповідність вимогам моди та умовам місцевого ринку, види і форми платежів та розрахунків з покупцями, престиж виробника і продавця, престиж товару (товарний знак). Ефективність реклами тощо.
Найскладнішим є встановлення конкурентоспроможності машин і обладнання. Основний фактор їх конкурентоспроможності -якість, визначена багатьма додатками, набір яких складніший, ніж у товарів інших категорій.
Оцінка можливостей підприємства дозволяє побудувати «багатокутник конкурентоспроможності». Достатньо однаково підійти до кожного потенційного експортера-виробника, щоб зробити порівняльний аналіз. При накладанні схем одна на одну можна побачити сильні та слабкі сторони одного підприємства в порівнянні з іншими, а також визначити кількість суб'єктів, що створюють мережу підприємств-експортерів.
5. Розрахунок раціональності використання оборотних коштів при експорті-імпорті продукції.
Виконання зобов'язань з експорту та імпорту товарів і послуг пов'язане із витратами на оплату рахунків постачальників експортних та імпортних товарів та оплати накладних витрат з експорту та імпорту товарів. Ці кошти підприємства (об'єднання, фірми) повинні використовуватись найбільш раціонально і ефективно. У зв'язку з цим для з'ясування питання про ступінь раціональності використання коштів у звітному періоді необхідно:
- вивчити оборот коштів у зовнішньоекономічних операціях. У ході такого вивчення  з'ясовуються можливості     прискорення оборотності коштів, що дозволить звільнити із зовнішньоторгового обороту частину коштів;
- дослідити структуру і склад накладних витрат. У зв'язку із цим необхідно з'ясувати доцільність даних затрат і здійснити пошук можливостей зниження їх рівня та економії коштів у майбутньому;
визначити рівень ефективності зовнішньоекономічних операцій. У ході такого дослідження встановлюються фактори, що викликали зміни показників ефективності і з'ясовуються можливості підвищення вигідності зовнішньоекономічних операцій підприємства;
Заключним етапом аналізу є визначення оборотності коштів та ефективності операцій, що дозволяє у кінцевому рахунку встановити, наскільки раціонально використовувались підприємством кошти під час проведення зовнішньоекономічних операцій.
Вивчення оборотності коштів належить до основних задач економічного аналізу. Достатньо сказати, що за рахунок прискорення оборотності коштів, зайнятих у зовнішній торгівлі України, лише за один день із зовнішньоторгового обороту країни можна вивільнити сотні мільйонів гривень.
Оборот коштів поділяється на дві основні стадії: оборот коштів, вкладених у товари та оборот коштів у розрахунках. Оборот коштів у товарах починається з моменту переходу товаросупровідних документів від постачальника до підприємства (тобто, фактично, з моменту поставки товару на облік) і закінчується випискою рахунку за товар іноземному покупцеві (у зв'язку із чим товар списується з обліку на реалізацію),, після чого оборот коштів продовжується у сфері рахунків. Оплата покупцем рахунку підприємства та поступлення грошей за товар у банк підприємства означає завершення обороту коштів з експорту. Крім того, існують проміжні стадії обороту, однак їх вплив внаслідок їх невеликої питомої ваги у загальному обсязі коштів на оборот у цілому є незначним.
Оборот коштів у експортних операціях, який розраховується не як окремий акт, а як процес, що періодично поновлюється, називається оборотом (або оборотністю).
Мета аналізу обороту коштів у експортних операціях встановлення  факторів, які  викликають зміни  величини  вкладів у експортні операції підприємства, а також виявлення можливостей вивільнення коштів із зовнішньоторгового оберту.
Нижче приводиться методика аналізу обороту коштів. Для вивчення обороту розраховують коефіцієнт швидкості обороту, який вказує на середню тривалість: одного обороту коштів з експорту, тобто, середню тривалість експортної операції. Розрахунок цього коефіцієнта виконується за формулою:

де   СЗскс - середній залишок коштів з експорту, гр. од.;
Д - кількість днів у звітному періоді;
Секс - собівартість реалізованих товарів на зовнішньому ринку за звітний період, гр. од.
Показник середнього залишку (СЗекс) характеризує суму коштів, яку в середньому вкладає підприємство в експортні операції протягом одного обороту у звітному періоді. При цьому слід мати на увазі, що вкладення в експортні операції поділяються за часом оберту на два види: кошти із швидкістю оберту до року і кошти, оборот яких триває більше року. До другого виду належать довгострокова заборгованість іноземних покупців за комерційним кредитом. Для розрахунку за звітний рік середнього залишку коштів і середньої швидкості оберту таку заборгованість покупців не слід враховувати. Однак для повної характеристики вкладень коштів у експортні операції підприємства слід розрахувати два середніх залишки: залишок, що включає всі вкладення в експортні операції, та залишок коштів без довгострокової заборгованості за комерційними кредитами.
Середній залишок коштів за будь-який період розраховується за формулою середньої хронологічної для момент них рядів:
де   3°'' - залишки коштів на окремі дати, гр. од.;
n - кількість доданків у чисельнику.
Аналіз обороту коштів у імпортних операціях проводиться тими ж методами, що і з експорту товарів. За аналогічними формулами визначаються середній обсяг вкладень (середні залишки коштів) в імпортні операції, швидкість оберту коштів з імпорту товарів, вплив різних факторів на зміну величини середнього обсягу вкладень.

6. Проведення  аналізу  впливу  умов  платежу  на розрахунок  показників  ефекту  й ефективності зовнішньоторгової операції.
Умови платежу (авансові платежі, платіж готівкою, платіж на виплат, кредит, платежі в змішаній формі) разом з ціною характеризують комерційну конкурентоспроможність товару. І поправки на умови платежу при переході від одних умов до інших визначають величину цінових змін.
Залежно від того, хто кого кредитує — покупець продавця, даючи аванс, або продавець покупця, надаючи фірмовий кредит у формі розстрочки платежу, — визначається знак (- або +) кредитної складової. Розмір цієї складової (вартість кредиту) залежить від величини суми, що надається в кредит, терміну кредитування і стягуваної процентної ставки. Надання, наприклад, кредитів з більш пільговими умовами погашення не тільки підсилює конкурентоспроможність постачальників, що користуються цими «джерелами» фінансування, але і робить найбезпосередніший вплив на рівень цін. Перехід, допустимий, від 5-6-річного кредиту з розрахунку 6-7% річних до кредиту на 15-20 років з розрахунку 2-3% річних за інших рівних умов означають для замовника пониження загальної вартості всіх постачань за контрактом на 30-40% і більш. Постачальник же в цьому випадку, щоб компенсувати свої витрати, пов'язані з наданням кредиту на пільгових умовах, прагне завищити ціни за рахунок включення в них так званої прихованої вартості кредиту. Отже, надання кредитів на найбільш пільгових умовах фінансування може привести до додаткового підвищення цін. В цьому випадку ефективність операції може бути більше або менше залежно від того, наскільки пільгові умови фінансування компенсують можливе підвищення цін в порівнянні з цінами контрактів на звичайних комерційних умовах.
Різні форми розрахунків (інкасо, акредитив, переклад, чек) також впливають на ціну, оскільки містять в собі в тому або іншому ступені елемент кредитування, навіть коли вони опосередкують наявні платежі. Наприклад, інкасова форма розрахунків з 40-денним пільговим періодом, безумовно, переважно для імпортера, ніж акредитивна, при якій імпортер иммобилизует свої засоби на термін дії акредитиву, іноді до 6 і навіть 12 місяців, сплачуючи не тільки різного роду комісії, пов'язані з відкриттям акредитиву, але і відсоток за користування кредитом у розмірі суми акредитиву.
1) Валютна эффективн exp/imp
Економіч ефект будь-якої внешнеэкономич операції явл показник вал ефективності. Відносно экс і імпорту він опред згідно з эксп і имп товарообігом. Експортний еквівалент – набір товарів і услугэкспортиров з метою отримання валют. Імпортний еквівалент – набір товарів і послуг импортиров на отриману від експорту валюту.
Вал ефективність експорту розраховується по формулі: Eвал.эффе=(YiQi)/(Зiqi), де, Yi –цена товару; Qi –объем товару; Зi-затраты на произ-во товару.
Вал ефект імпорту: Eвал.имп.=(Yi вал.Ni)/(BiNi), де Yi вал. – ціна товару на внутр ринку; Ni –кол-во опред товару, составл імпорт еквівалент;  Bi –вал вартість одиниці товару.
Сам по собі кожен з цих коэф не дозволяє відповісти на питання: «Наскільки экон-ки вигідна ця операція?». Для її оцінки необхідно порівняти з опред базою.
У разі повної або часткової конвертованности нац валюти базовим показником може виступати вал курс. Наприклад: якщо коэф вал ефективності перевищує значення курсу валюти, то внешнеторг діяльність вважається за ефективну. Якщо нац валюта повністю неконвертована, то необхідно розраховувати інтегральну ефективність экс/имп. Експ продукція явл єдиним джерелом отримання иностр валюти.  Інтегральна ефективність: Eинтегр=Eэкс*Eимп
2) Економіч ефективність внешнеэкономич опреаций
Для оцінки діяльності предпр розраховуються показники:
-экономич ефективність реализ эксп товарів Еекс.тов.=внетто/з, де Внетто-чистая прибуток в иностр валюті, неперевед в грн по курсу НБУ, З-полная собівартість реалиц продукції на експорт в грн.
Ця формула показує суми доходу від реализ эксп товарів на кожну витрачену грн. Також необхідно порівняти показники экономич эффективости экпорта з показат ефективності реализац эксп товарів на внутр ринку.
-Це показник экономич ефект експорту в порівнянні з реализ даної продукції на внутр ринку. Еексп.вну.обор.=(Qэкс*Yизд) /Зизд, де Qэкс –объем експорту в математич одиниця; Yизд –цена на прод на внутр ринку; Зизд-затраты на произ-во эксп продукції.
Якщо показник экономич эфф-сти експорту буде більше 1, чим показник ефективності реализ аналогичн товарів, на внутр ринку, то експорт для підприємства явл вигідним.
7. Проведення аналізу впливу валютних курсів на ефективність експорту та імпорту.
Валютні ризики можуть бути досить значними у випадку довготермінових угод, при продажу товарів у кредит, при лізингу обладнання тощо.
Додаткові    валютні    ризики    можуть    виникнути,   коди    в зовнішньоекономічних контрактах передбачені різні валюти для визначення ціни експортного (імпортного) товару і для платежу.
На показник ефективності впливають не лише курс гривні до валюти, а також виручка-брутто, а рівень накладних витрат в інвалюті у відсотках, виробнича собівартість одиниці товару, рівень накладних витрат у гривнях. Вплив перелічених факторів можна визначити методом „ланцюгових підстановок":

де   Цбрут-го - ціна-брутто, вал.од./од.;Сод — виробнича собівартість одиниці товару.
Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.
На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.
Очікуючи падіння курсу національної грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така тактика справляє певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на валютний курс національної грошової одиниці.
Показник ефективності експорту визначають як співвідношення виручки - нетто у валюті, помноженої на 100, до повної собівартості товару в гривнях.
В контексті аналізу впливу макроекономічних факторів на поведінку валютного курсу розглянемо ситуацію, яка склалася на валютному ринку України в 2005 р.. А саме нас цікавить різка ревальвація гривні стосовно долара США. Дослідимо, чи можна було спрогнозувати цю ревальвацію засобами макроекономічного аналізу.
Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив'язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу можливо було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для зростання гривні - об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно розрахованого ним Біг Мак індексу, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на липень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України лише у 2004 р. Україна експортувала продукції на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала.
Друга причина для подальшого зростання гривні - зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2004 році 35,49 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і газ).
Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.
Четверта причина щодо зміцнення гривні - боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні, менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.
Загалом можна констатувати, що чим сильніше бажання мати закордонні товари і користатися закордонними послугами, тим більшу ціну приходиться пропонувати за іноземну валюту. З ростом національного доходу збільшується і попит на імпортні товари. Це викликає тенденцію до здешевлення національної валюти. З іншого боку, високий національний доход за кордоном знижує ціну іноземної валюти. Усе це відбувається через "схильність країни імпортувати": ріст національного доходу веде до розширення імпорту майже в такому ж ступені, у якому збільшується внутрішнє споживання.
Експортери й імпортери є постійними користувачами міжнародного валютного ринку. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її. При великих фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які спеціалізуються на прогнозуванні валютних курсів з метою більш-менш вигідно продати чи купити іноземну валюту. Вплив експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковим і не є причиною глобальних трендів, оскільки обсяги зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні з загальним обсягом операцій на валютному ринку. Найчастіше їхня діяльність створює на ринку відкоти (корекції), оскільки при досягненні визначених рівнів стає вигідним продати чи купити іноземну валюту.
Валютний курс - це один із найважливіших інструментів зовнішньої торгівлі, тому грошово-кредитну політику будь-якої країни в сучасних умовах глобальної економічної кон'юнктури, що швидко змінюється, потрібно адекватно та науково обґрунтовано коригувати в інтересах усіх суб'єктів господарювання.
Проаналізуємо вплив відмінностей у темпах зміни цін у країні та обмінних курсів валюти на вибір суб’єктами зовнішньоторгової діяльності методу реалізації коштів від експорту шляхом прямої конвертації у національну валюту або через ввіз у країну придбаних шляхом експортної виручки товарів з їх подальшою реалізацією на внутрішньому ринку, а також на динаміку експорту та імпорту.
Розглянемо співвідношення між темпами зміни номінальних величин внутрішніх цін та обмінних курсів валют, не враховуючи їх ефективних значень, обчислених з урахуванням паритету купівельної спроможності. Це спростить процес складання рівнянь зовнішньоторгових операцій, не применшуючи важливості розв’язку.
Аналіз на основі відносних чисельних показників дає однозначні та об’єктивні результати, тоді як використання величин розрахункових ефективних курсів залежить від суб’єктивного вибору бази для порівняння. Так, методика МВФ, де «природний» обмінний курс обчислюють на основі вартості стандартного кошика споживача із 300 товарів і послуг, для більшості постсоціалістичних країн ОЧЕС усе ще неприйнятна через значну розбіжність між стандартним і національним кошиком споживача як щодо кількості, так і асортименту товарів.
У подальшому аналізі як доповненні до основних положень неокласичної теорії зовнішньої торгівлі Е. Хекшера – Б. Оліна з урахуванням уточнень альтернативної концепції С. Ліндера – М. Кемпа – П. Кругмена слід припустити, що:
 рівень світових цін протягом періоду, що розглядають, залишається сталим;
 відносна факторомісткість експортованого товару протягом періоду, що розглядають, не змінюється;
 на внутрішньому ринку експортований товар є надлишковим, а імпортований – дефіцитним;
 транспортні, торгові, митні та інші витрати однакові при експорті та імпорті;
 тривалість циклу виробництва експортованого товару порівнюють із тривалістю періоду, що розглядають;
 оплату всіх витрат здійснюють одночасно в момент завершення циклу «виробництво – продаж».
 Складемо рівняння ціни одиниці експортованого товару (у безрозмірних відносних величинах):
1 = αint  +  αext  + t + p де αint – це частка ціни, що включає оплату сировини, матеріалів, енергії, робочої сили, відрахування на амортизацію та інші виробничі витрати всередині країни; αext – це частка ціни, що містить усі витрати під час руху товару в одному напрямку; р – частка прибутку.
Очевидно, що частка всіх виробничих витрат (ресурсний коефіцієнт) складає:
α   =   αint   +  αext.
Припустимо, що Т одиниць товару продано на зовнішньому ринку за світовою ціною С дол./ од. На час оплати витрат внутрішні ціни змінились в ξ разів, а курс долара щодо національної валюти – у β разів.
Величину ξ  визначають як:
ξ =  (1  + i /100),
де і – інфляція за період, що розглядають (у %). Віддають перевагу використанню як показника інфляції абсолютного дефлятора ВВП (absolute GDP deflator) порівняно з використанням індексу споживчих цін (consumer price index) [5: 145–146].
Величину β обчислюють як співвідношення офіційного обмінного курсу національної валюти ErY (exchange rate) на кінець періоду, що розглядають, до обмінного курсу ErY-1  на кінець попереднього періоду тривалістю Y (рік, квартал тощо).
Позначимо через М коефіцієнт випереджувального зростання внутрішніх цін, що враховує різні темпи інфляції і зміну курсу іноземної валюти в країні:
М = ξ / β Запишемо умову рентабельності експорту для варіанта повернення в країну всієї іноземної валюти від проданого товару із подальшим конвертуванням у національну валюту за офіційним курсом. Зазначимо, що для повторювальних виробничих циклів, на відміну від разового випуску експортного товару, насправді різні терміни оплати витрат принципово нічого не змінюють. Для експортерів середньозважені витрати (у цінах базового року) протягом періоду, що розглядають, у підсумку є однаковими як для випущеної продукції, так і для оплати за сировину, матеріали, енергію та інші постійні витрати для нового виробничого циклу.
Очевидно, що експорт буде рентабельний за виконання нерівності:
TCβ – αintTCξ – αextTCβ – tTCξ – pTCβ ³  0
Після перетворення формули (3) отримаємо:
β – αint ξ – αext β – tξ – pβ ³ 0.Підставляючи у формулу (4) значення ξ із виразу (2), отримаємо:
β – αint Мβ – αext β – tMβ – pβ ³ 0
або 1 – αint M – αext – tM – p ³ 0.
Таким чином, граничне значення коефіцієнта М, при якому ще забезпечується необхідний прибуток, становить:
   М = (1 – р – αext) / (αint + t)   Частку прибутку визначають таким чином:
    p = 1 – αext – M (αint + t) Диференціюючи вираз (6), отримаємо:
dp/dM = – (αint + t)
Мультиплікатор (7) показує, що збільшення М на один пункт зменшує прибуток від експорту на (αint + t) пунктів, що є особливо несприятливим для експортерів сировини і продукції, що потребує працемісткої переробки та, відповідно, високого ресурсного коефіцієнта αint. На економічну ефективність експорту немонетарний фактор αint має не менший вплив, аніж М, і в довготерміновій перспективі для забезпечення конкурентоспроможності на світових ринках товаровиробникам необхідно зменшувати матеріало-, енерго- і трудомісткість експортної продукції.
На рис. 1 показано залежність коефіцієнта М від ресурсного коефіцієнта α, побудовану при незмінному значенні норми прибутку р = 0,3 і частки витрат t = 0,2 для трьох варіантів співвідношень між α, αint і αext. Як бачимо з рис. 1, відставання зростання курсу іноземної валюти від зростання внутрішніх цін найнесприятливіше для експортерів продукції національного виробництва без імпортної складової (нижня крива). За реекспорту (α = αext) таке відставання менше впливає на рентабельність. Описана рівнянням (5) гіпербола в цьому випадку перетворюється на пряму М = (1 – р – αext / t), завжди розміщену вище від кривих, що описують інші варіанти. Проміжна крива відображає вплив відставання зростання курсу іноземної валюти від зростання внутрішніх цін на рентабельність експорту при однакових частках зовнішніх і внутрішніх витрат (αint = αext = 0,5α) за ціною товару Т. Вказане співвідношення характерне для таких індустріальних країн ОЧЕС, як Україна, в експорті яких міститься велика частка вартості імпортних енергоносіїв та дорогих високотехнологічних комплектуючих виробів.
Зазначимо, що усі криві беруть початок з однієї точки на осі М з координатами а = 0; М = (1 – р) / t.
З рис. 1 бачимо, що для збереження рівня рентабельності при збільшенні М частку виробничих витрат у ціні експортного товару потрібно зменшити непропорційно значною мірою, що за короткий термін не може здійснити більшість експортерів, оскільки це потребує технологічного оновлення виробництва.
При зростанні внутрішніх цін, що випереджує зростання курсу іноземної валюти (М > 1), експорт із поверненням валюти в країну стає нерентабельним для всіх галузей з високою часткою виробничих витрат α у ціні продукції, не забезпечуючи бажаного прибутку. Це змушує суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності замість повернення валюти в країну вибирати варіант придбання за кордоном високоліквідних товарів з їх подальшим продажем на внутрішньому ринку.
Запишемо умову рентабельності експорту для варіанта перетворення всієї валютної виручки в імпортований товар Timp, куплений за світовою ціною Cimp  дол./од. і потім проданий на внутрішньому ринку, де ціни змінились в ξ разів. Очевидно, що TC = TimpCimp.
Частка витрат t у цьому варіанті подвоюється, оскільки оплачується рух товару Т у прямому і товару Timp у зворотному напрямках. Беручи до уваги, що в черговому циклі виробництва експортного товару Т номінальні витрати національної валюти на виплату внутрішніх витрат зміняться в ξ разів, а на виплату складової імпорту – в β разів, здійснивши перетворення, отримаємо:
ξ = αint ξ +αext β +2t ξ + p ξ 
Підставляючи у вираз (8) значення β = ξ / М з формули (2), отримаємо:
         ξ = αint ξ +  αext ξ / M  + 2t ξ + p ξ З виразу (9) максимально можливу частку прибутку визначають таким чином:
р = 1 – (αint  + 2t) – αext  / M З формули (10) випливає, що частку прибутку при реалізації експортної виручки шляхом купівлі товарів за кордоном з їх подальшим продажем на внутрішньому ринку визначають як за виробничими, транспортними та іншими витратами, так і за відмінностями у темпах інфляції та зміни курсу іноземної валюти. За відсутності складової імпорту у вартості експортного товару (αext = 0; α = αint) частка прибутку в такому варіанті не залежить від темпів інфляції та зміни курсу валюти. Як ми зазначали раніше, у цьому випадку відбувається обмін одного товару на інший з подвоєними транспортними, митними, торговими й іншими витратами [7: 98–103].
Запропонований розв’язок доволі загальний, оскільки врахування складової імпорту у вартості товару дає змогу аналізувати всі можливі варіанти – від експорту продукції суто національного виробництва (αext = 0; α = αint) до реекспорту (αint = 0; α = αext).
Як випливає з формул (5), (6) і (7), зменшення розриву між темпами зростання курсу іноземної валюти та інфляції в країні здійснює на експорт стимулюючий вплив. Зниження частки витрат М (αint + t) в ціні товару підвищує його конкурентоспроможність на світовому ринку, що дуже важливо для орієнтованих на експорт галузей з високими ресурсними коефіцієнтами αint.
При зменшенні коефіцієнта М (зростання курсу іноземної валюти випереджує інфляцію в країні) відбувається фактична девальвація національної валюти, за якої порівняно дорожчають імпортні товари. Скорочення імпорту за рахунок переходу до споживання товарів-замінників національного виробництва сприяє зменшенню дефіциту торгового балансу і зростанню реального ВВП. Змінюються і багато інших макро- та мікроекономічних показників. Логіку найважливіших взаємозв’язків можна подати у такому вигляді:
M¯®{Exp­®{(Y­;L)®Inc­®S­®Inv­®{(Y1­;L1­)®Inc1­®T­®{Imp¯®DTB¯,
де Exp – експорт з країни; Imp – імпорт у країну; DTB – дефіцит торгового балансу; Y – реальний ВВП; L – рівень зайнятості населення; Inc – доходи населення; S – заощадження; Inv – інвестиції; T – податкові надходження у бюджет.
Зазначимо, що при М < 1 відбувається непряме субсидування експорту за рахунок додаткових витрат імпортерів, змушених придбавати фактично подорожчавшу іноземну валюту. Проте такий спосіб державної підтримки національних товаровиробників юридично не дає підстав для застосування антидемпінгових санкцій із боку країн-імпортерів. Вкажемо також, що через певний час (тривалість відставання залежить від еластичності попиту на імпортні товари та багатьох інших факторів) у міру зростання ВВП країни і грошових доходів населення попередній рівень імпорту може бути відновлений і навіть перевищений.

8. Розрахунок ефективності придбання і використання імпортного обладнання.
Імпорт машин і обладнання є надзвичайно важливим для української економіки як потужний засіб модернізації технічного базису підприємства, балансування виробництва і споживання товарів, збагачення споживчого ринку, реалізації селективної науково-технічної політики, раціонального збереження природних ресурсів. Однак, сучасна структура імпорту в Україні є неефективною, а використання уже імпортованого обладнання не забезпечує запланованої віддачі, а часто призводить до збитків. Є декілька причин, які можуть призвести до такого неефективного використання імпортного обладнання:
- недостатнє опрацювання технічних вимог до імпортованих машин та обладнання;
- неправильна оцінка конкурентоспроможності обладнання;
- неправильна ув'язка строків поставок імпортного обладнання і його монтажу (один із наслідків „вузької зовнішньоторговельної" оцінки ефекту без врахування реалізації всього „імпортного" інвестиційного проекту);
- повільна підготовка кадрів для експлуатації імпортного обладнання;
- помилки у виборі об'єкту імпорту;
- прорахунки у виборі продавця (недостатнє вивчення стану ринку потрібного обладнання, опрацювання не всіх можливих варіантів);
- помилки у перспективній оцінці потреби у сировині і напівфабрикатах для завантаження імпортного обладнання, а також у запасних частинах.
Побудова показників ефекту та ефективності імпорту у певному розумінні є " „симетричним" побудові показників, що характеризують експорт. Основною відмінністю є трактування показників вартісної оцінки імпортних товарів. Даний показник відіграє дуже важливу роль у розрахунках показників економічної ефективності й ефекту від імпорту. Вартісна оцінка імпортного обладнання відіграє роль верхньої межі ціни і визначається з умов рівності нулю інтегрального ефекту придбання цього обладнання.
Способи розрахунку даного показника диференціюються залежно від особливостей імпортної угоди. При імпорті обладнання можливі два основних випадки:
Г. Якщо на внутрішньому ринку є можливість придбання обладнання для виконання необхідних функцій, хоча б і з гіршими споживчими властивостями і менш економічного, то показник вартості оцінки імпортного обладнання розраховується за формулою:

де   Зв - затрати на придбання вітчизняного обладнання, аналогічного імпортному;
РВ; Рім ~ норма амортизації на повне відновлення вітчизняного та імпортного обладнання;
ДЦ - приріст річного обсягу реалізації продукції від використання імпортного обладнання порівняно з вітчизняним;
ДВр - зниження річних витрат виробництва у результаті використанні імпортного обладнання;
ДФім. - зміна середньорічної вартості виробничих фондів імпортера.

Ця формула є справедливою для умов незмінності за роками обсягів випуску продукції з допомогою імпортного обладнання, рівня цін на неї, експлуатаційних витрат. В інших випадках слід використовувати більш загальне вираження для розрахунку інтегрального ефекту.                  .
2. Якщо імпортне обладнання не має аналогів, його вартісну оцінку можна розрахувати за такою формулою:

де   Ор - річний обсяг реалізації продукції при використанні імпортного обладнання;
Вр - річні витрати виробництва при використанні імпортного обладнання;  .
гіім - частка прибутку від реалізації продукції, яка припадає на імпортне обладнання.
Валютна ефективність імпорту обладнання визначається за формулою:

де    ,мп - вартісна оцінка імпортної продукції; 
Вімп - контрактна ціна імпортної продукції;
Кві - обмінний курс.
Якщо значення розрахованого показника є більшим за одиницю, .то імпорт обладнання вважається економічно вигідним.
Обґрунтовуючи імпорт обладнання, необхідно врахувати альтернативні варіанти, особливо, якщо є декілька можливих фірм-постачальників з обладнанням приблизно однакової якості та близькими технічними і економічними характеристиками. Дані для порівняння беруть з конкурентного аркуша, який складається підприємством в період підготовки імпортної операції. Часто альтернативою імпорту обладнання є лізинг.
9. Приклад розрахунку та аналізу ефективності придбання ліцензій.
Нематеріальні активи отримують з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
У більшості випадків нематеріальні активи - вкладення в об'єкти промислового призначення: купівля ліцензії на використання технології виготовлення продукції; витрати на надання технічної допомоги й інженерних послуг з проектування і розташування виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами, збуту й обслуговування ліцензованих виробів. Тому ефективність цих вкладень потрібно розглядати з позиції підвищення прибутковості виробництва.
Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов'язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продаж залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко.
Ефективність придбання ліцензії і ноу-хау залежить також від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов'язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції. Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою:

де Т — період використання ліцензії;
Rt - вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології у році t; St — витрати, пов'язані з використанням ліцензованої технології у році t; Р — ставка дисконтування (зведення різночасових витрат до порівнянного за часом).
Витрати, пов'язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин:
а) патентів за право користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань з прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції;
б) поточних витрат на виробництво і збут ліцензованої продукції.
Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів.
Таблиця 53 Аналіз ефективності нематеріальних активів

Як видно з табл. 53, показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.
10. Практичне завдання по пошуку джерел інформації щодо проведення аналітичного звіту.
Для правильної оцінки ситуації, проведення поточного аналізу діяльності та прийняття раціональних рішень, які можуть стосуватися як довгострокових перспектив сталого розвитку
підприємства, так і поточних проблем, що виникають в ході господарської діяльності, підприємство повинно мати якісну інформаційну базу.
Успіх діяльності будь-якого підприємства залежить від правильності та своєчасності прийняття менеджерами рішень, які значною мірою базуються на якісній бухгалтерсько-обліковій інформації. Відповідно з концептуальними основами складання та подання фінансових звітів.інформація повинна відповідати таким якісним характеристикам:
зрозумілість; доречність (суттєвість, своєчасність, можливість використання для прогнозування); достовірність (правдивість подання, привалювання сутності над формою, нейтральність, обачність, повнота); зіставність. розроблено модульний підхід до формування інформаційної бази аналізу довгострокових інвестицій та запропоновано визначати модулі за джерелами інформації: законодавча база;  юридичні (договірні) умови; експертизи; кошторисно-нормативна база; технічна документація; поточне положення, тенденції розвитку галузі та макроекономічна ситуація; інформація з глобальних інформаційних мереж; аудиторська інформація; маркетингова інформація; методичне та програмне забезпечення; дані про кадровий потенціал; бізнес-плани, накази про інвестиційну політику; бюджети інвестицій; дані первинної та зведеної облікової документації; дані бухгалтерської та статистичної звітності.
Під потоком інформації розуміється цілеспрямований рух інформації до особи, що приймає управлінське рішення, від осіб, які забезпечують інформацією, та між останніми. Вертикальний потік інформації має здійснюватися за двома напрямами:
1)зверху вниз, за яким іде запит необхідної інформації для прийняття управлінського рішення;
2)знизу нагору проходить у відповідь на запит передача підготовленої сукупності якісної
інформації.
Горизонтальний потік інформації характеризується координацією дій та обміном інформацією між особами, які забезпечують виконання запиту на певний обсяг інформації
Розрізняють такі джерела отримання інформації
1) звітність підприємства, в якій сконцентрована система показників діяльності підприємства за конкретний звітний період. Згідно з чинним законодавством України обов’язковими для підприємств є фінансова, податкова, статистична звітність;
2) первина документація та регістри бухгалтерського обліку й оподаткування, в яких міститься
інформація про господарські операції, що відбулися на підприємстві за певний звітний період, та накопичені суми валових доходів, валових витрат, податкового зобов’язання з ПДВ, податкового кредиту з ПДВ, тощо;
3) дані спеціальних обстежень, що проводяться у випадках, коли необхідної інформації для розрахунку показника фахівці не можуть отримати з джерел першого та другого рівнів
Використовуючи фінансову звітність підприємства можна отримати інформацію про:
- наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, та їх структуру на певну дату;
- фінансовий стан підприємства на певну дату;
- доходи, витрати, фінансові результати підприємства за звітний період;
- структуру доходів та витрат за звітний період;
- прибутковість діяльності підприємства за звітний період;
-надходження та витрати грошових коштів в результаті операційної, фінансової та інвестиційної
діяльності підприємства у звітному періоді;
- зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду;
- ризики та непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання у звітномуперіоді;
- деталізацію й обґрунтованість статей фінансових звітів, що передбачена відповідними
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, тощо.
Податкова звітність для прийняття управлінських рішень надає таку сукупність інформації:
- розраховану суму у відповідності до чинного законодавства певного виду податку, внеску, зборуза конкретний податковий період;
- суми фактично сплачені або зараховані у зменшення до сплати певних видів податків, внесків, зборів протягом конкретного податкового періоду;
- суми певних видів податків, внесків, зборів, які підлягають до сплати (зобов’язання перед
бюджетом, фондами) або до повернення підприємству (компенсація з бюджету, фондів) на певну дату.
Зі статистичних звітів підприємств може бути отримана інформація щодо:
- статистики фінансів;
- статистики інновацій;
- статистики праці;
- статистики промисловості;
- статистики послуг;
- статистики зовнішньоекономічної діяльності.
Оперативна звітність законодавчо не регулюється. Тому підприємства самостійно розробляють та затверджують спеціальні форми оперативної звітності, які мають: певну нескладну структуру; бути достатньо простими й доступними для сприйняття; визначати звітну дату або звітний період оптимальні для проведення аналізу, обґрунтування та прийняття рішень; містити обмежену необхідну кількість показників.
У випадку недостатності інформації зі звітності підприємства для проведення поточного аналізу, обґрунтування та прийняття управлінського рішення, необхідно звернутися до первинної документації та регістрів бухгалтерського обліку й оподаткування. Регістри є основною складання звітності підприємств і у вигляді довідок, книг, журналів систематизують інформацію з первинних документів. Первинні документи за чинним законодавством – це письмові свідчення, які фіксують і підтверджують господарські операції в момент здійснення кожної, а якщо це неможливо, безпосередньо по її закінченню.