17. Міжнародні  відносини  на  початку  Другої  світової та  великої  вітчизняної  воєн, утворення антигітлерівської коаліції (1939-1942 рр)
Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й результатом помилок якогось уряду, хоч таких по¬милок у міжнародних відносинах тоді було доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення су¬перечностей між великими державами, угруповання і коаліції яких протистояли одна одній.
Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа Гіт¬лер уже відкрито загрожував Польщі війною. Проте ко¬роткозорість європейських політиків була дивовижною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заявляв 27 серпня: «Гітлер не зважиться зараз на війну».
Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з по¬сланням до Гітлера й президента Польщі І. Мосцицького, закликаючи до полюбовного врегулювання суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Ан¬глії та Франції гарячково намагалися знайти можливість для «компромісу» з польського питання. В умовах загост¬рення кризи в Європі уряд Англії 25 серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу.
Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гітлеру зазначав, що «проблема Данціга» не може бути причи¬ною війни, «найважливіше для нас — зміцнення між наши¬ми країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва».
Гітлер вимагав приїзду до Берліна надзвичайного пов¬новажного представника Польщі. Але зв'язок з Варшавою був порушений, польський посол Й. Ліпський мусив сам увечері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа. Ні¬мецький міністр закордонних справ напередодні настіль¬ки брутально поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до рукоприкладства. Ліпського він при¬мусив довго чекати в приймальні, а потім просто виста¬вив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував про¬мову в рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він говорив, що «не заінтересований у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії західних кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі війська тоді вже вступили в Данціг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу.
Співвідношення сил було не на користь Польщі. Ні¬меччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних диві¬зій, усі 5 бронетанкових і 13 моторизованих дивізій — за¬галом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літа¬ків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебіль¬шого кавалерійських, її авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.
Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруй¬нування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есе¬сівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордон¬ному німецькому м. Глайвіце.
Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вру¬чили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Ні¬меччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» сво¬їх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання.
Громадськість західних держав вимагала рішу¬чих дій. Їхні уряди змушені були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголо¬сив війну Німеччині.
З 17.00 Франція вступила у війну. По¬тім війну Німеччині оголосили англійські домініони.
Друга світова війна вибухнула. Її початком вважається 1 вересня 1939 р. — день нападу Німеччини на Польщу.
Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.
Чому так швидко капітулювала Польща?
1. Основна причина — цілковита неспроможність і гнилість державного устрою, економічна та воєнна від¬сталість Польщі. Вона не була готова до війни, Німеччи¬на мала безперечну перевагу.
2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямо¬вувалася на створення «Великої Польщі». Бек та інші ке¬рівники Польщі бачили головну загрозу для своєї держави на Сході. Варшава плекала ілюзії, що Гіт¬лер не піде війною проти Польщі.
3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підтримки непольського населення країни. Тимча-сом майже 40% населення становили національні мен¬шини — в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів, які мешкали в основному на сході Польщі — на терито¬ріях, захоплених нею в 1920 р.
4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала провокаційна, віроломна політика союзників — урядів Англії й Франції, які мали з Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7 верес¬ня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони спокійно спостерігали агонію свого союзника.
Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
Після радянсько-фін¬ляндського перемир'я уряд Даладьє пішов у відставку. Новий французький уряд Рейно підписав 28 березня 1940 р. в Лондоні спільну декларацію про зобов'язання не укла¬дати з Німеччиною сепаратного миру.
Та Німеччина вже перейшла до нових воєнних акцій. 9 квітня її війська окупували Данію, потім Норвегію, де ство¬рили пронімецький уряд на чолі з фашистом Квіслінгом.
10 травня німецькі війська напали на Бельгію, Голлан¬дію і Люксембург, потім на Францію. В англійському парламенті депутати закликали Чемберлена: «В ім'я Бога, йдіть у відставку!» І Чемберлен, який ще 5 травня заяв¬ляв, що в 10 разів більше впевнений у перемозі, 10 трав¬ня мусив піти у відставку. Уряд очолив Уїнстон Черчілль. «Мюнхенська» політика остаточно провалилася. Через мі¬сяць поразка Англії та Франції на континенті стала оче¬видною. На північ від «лінії Мажіно» 50 погано оз¬броєних французьких дивізій не могли протистояти вже 150 німецьким дивізіям.
10 червня уряд і парламент покинули Париж, що був ого¬лошений відкритим містом. У той самий день Італія оголо¬сила війну Англії й Франції. Французька армія розпадалася.
14 червня німці ввійшли в Париж, а 21 червня біля станції Ретонд у Комп'єнському лісі, у «вагоні перемир'я» 1918 р., за участю Гітлера відбулася церемонія капітуляції Франції. Французьку делегацію очолювали генерал Хюн-тцігер і колишній посол у Польщі Ноель. У німецьку де¬легацію входили Ріббентроп, Герінг, Гесс, Кейтель, Йодль та інші.
Гітлер у своїй заяві поклав відповідальність за війну на Францію. Після того, як він залишив вагон, генерали Кей¬тель і Иодль, відхиливши всі французькі умови, ультиматив¬но виклали німецькі. 22 червня 1940 р. о 18.50 за німецьким часом генерали Кейтель і Хюнтцігер підписали Комп'єнську угоду про перемир'я. Франція капітулювала.
24 червня було підписано перемир'я з Італією. У Франції створено окуповану зону (60% території), в не-окупованій зоні у Віші тимчасово (до 1942 р.) перебував уряд А. Петена.
Англія спочатку пропонувала створити «Франко-Бри¬танський союз» — двоєдину державу — й передати їй французький флот. Коли з цього нічого не вийшло, ан¬глійська ескадра під командуванням адмірала Соммервіл-ла розстріляла колишній союзницький флот в Мерс-ель Кебірі. Багато кораблів було потоплено, загинуло 1200 французьких моряків.
Воєнна капітуляція Франції мала серйозні міжнародні наслідки.
1. Співвідношення сил у Європі різко змінилося на користь Німеччини, яка в період тільки з квітня по чер¬вень 1940 р. захопила територію 6 країн (Данію, Норве¬гію, Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію). Пізні¬ше, в 1941 р., окупувала Грецію і Югославію, а загалом у Європі — територію в 530 тис. кв. км з населенням 107,7 млн чоловік. Крім того, раніше були окуповані Австрія, Чехословаччина, Польща — до червня 1941 р. 11 держав. Німеччина здобула всю промисловість (у тому числі воєнну) Західної та Центральної Європи, велику кількість зброї та військової техніки.
2. Створився міф про непереможність гітлерівської Німеччини, яка підкорила собі 11 європейських держав і ще 5 держав зробила союзниками.
3. Змінився характер війни. Поневолені європейські народи розгорнули антифашистську визвольну боротьбу (у Франції — рух «макі»).
4. Радянський Союз змушений був посилити заходи щодо зміцнення своєї обороноздатності.
Напад Німеччини та її союзників на СРСР та позиція урядів Великобританії та США.
Влітку 1941 p. Німеччина завершила підготовку до нападу на СРСР. Згідно з заздалегідь розробленим «планом Барбаросса» (від 18 грудня 1940 p.) Гітлер розраховував закінчити цю кам¬панію ще до завершення війни з Англією.
22 червня 1941 p. фашистська Німеччина без ого¬лошення війни напала на Радянський Союз. Разом з нею проти СРСР виступили Італія, Румунія, Фінляндія, Угор¬щина та Словаччина. Уряд Франції розірвав диплома¬тичні відносини з СРСР. Тепер інтереси СРСР у Німеччині репрезентувала Швеція, а Німеччини в СРСР - Болгарія.
Гітлер не міг розраховувати на світове панування, не подолавши СРСР. Фронт воєнних дій простягнувся від Чорного до Баренцового морів. Німецькі війська вели наступ у трьох напрямах: північ - на Ленінград, центр - на Москву, південь - на Київ.
Цілі СРСР у війні були сформульовані у зверненні Голови Державного Комітету Оборони Й.В.Сталіна до радянського народу 3 липня 1941 p. Головною метою було визначено розгром агресора. Зовнішньополітичні завдання були такими:
• створення антигітлерівської коаліції й відкриття другого фронту в Європі;
• запобігання участі у війні проти СРСР інших країн, зокрема Туреччини, Іспанії, Японії.
Війна почалася з невдач Червоної Армії. Протягом трьох тижнів радянські війська змушені були залишити знач¬ну частину України й Молдавії, Латвію, Литву, Білорусію. Німецькі війська розпочали підготовку до наступу на Москву. Причина невдач Червоної армії полягала у поганій озброєності, неготовності до військових дій і тим, що велика частина вищого офіцерського складу була репресована у передвоєнні роки.
Досить своєрідною, але закономірною була позиція урядів Західних держав. Вони продовжували сповідувати політику “зіткнення лобами”, оскільки для них як фашизм так і комунізм були однаково небезпечними. Початок війни між Німеччиною та СРСР на думку Англії та США дозволяв отримати вигоду від їх взаємного знекровлення.
Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції.
А. К. – воєнно-політичний союз держав та народів, що боролися у ІІ світовій війні проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії. Основні учасники А. К. – СРСР, США, Великобританія (у 1945 р. більше 50 держав). Ведуче місце займав Рад. Союз.
Передумова формування А.К.: заява прем'єр-міністра Великобританії У. Черчилля (22.06 1941) та президента США Ф. Рузвельта (24.06.1941) про підтримку СРСР у війні проти фашистської Німеччини. 12.07.1941 в Москві було підписана угода між СРСР та Англією про спільні дій у війні проти Німеччини.
В кінці 1941 в Москві відбулася конференція СРСР, США та Англії, на якій був підписаний протокол про воєнні поставки США та Англії Рад. Союзу, 1.01.42 у Вашингтоні була підписана декларація 26 держав – Декларація Об'єднаний Націй. Її учасники зобов’язувалися використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси для боротьби проти фашистського блоку, співпрацювати один з одним і не заключати з країнами цього блоку сепаратного перемир’я або миру.
26.05.42 в Лондоні був підписаний радянсько-англійській договір про союз у війні проти Німеччини та її союзників у Європі і про взаємну допомогу після закінчення війни. 11.06.42 у Вашингтоні підписана рад.-американська угода про принципи взаємної допомоги у ведені війни проти агресії. Підписанням цих договорів фактично завершилося формування основного ядра А. К.
18. Міжнародні  відносини  під  час  корінного  перелому  і  заключного  етапу  Великої Вітчизняної та другої світової воєн (1942-1945 p.p.)
Влітку 1942 головним напрямом війни на сх. Фронті був боротьба за Бакинську нафту.
Серпень 42 нім армія поч. Наступ на рад  війська в районі Сталінграду. Битва за Сталінград, яка заверш на початку лютого 1943 поразкою нім військ. Німці втратили 5 своїх армій, було вбито 1,5 млн нім солдатів і офіцерів.
Победный исход Сталинградской битвы в решающей степени определил исход Второй мировой войны. Битвы под Москвой, Сталинградом и Курском явились звеньями того коренного перелома хода Великой Отечественной и Второй мировой войны, который завершился разгромом гитлеровской Германии и её союзников. Именно здесь, в ходе и победоносном исходе Сталинградской битве, исключительно ярко проявились выдающиеся качества А. М. Василевского как полководца, отличающегося крупномасштабностью и оригинальностью стратегического мышления. Это нашло свое воплощение в стратегических замыслах, выделяющихся высшей степенью совершенства и нестандартным подходом к выбору сил и средств для их выполнения: умелое определение направлений, выводивших ударные группировки кратчайшими путями в тыл врага и отрезавших его от баз снабжения; смелое сосредоточение массированных сил и средств на этих направлениях за счет предельного ослабления второстепенных участков; точное определение момента перехода в контрнаступление, когда остановленный враг еще не перешел к обороне и не накопил резервов для отражения наших ударов; быстрое создание внутреннего и внешнего окружения; надежная блокада окруженных с воздуха; организация четкого и всеохватывающего взаимодействия всех родов войск для достижения поставленных целей. «У меня не было никакого опыта, – говорил о себе А. М. Василевский. Мне дала его сама жизнь. Мировая война. Великий октябрь. Гражданская война и служба в Советских Вооруженных силах – вот мои университеты».
Для немцев и Германии Сталинград явился необратимым поворотным пунктом, положившим начало крушению Третьего рейха и прозрению его подданных. Он способствовал, прежде всего, кристаллизации антинацистских сил в стране. Конец кровавой нацистской диктатуры немецкие антифашисты связывали с началом возрождения новой, антифашистской и демократической Германии. Путь к этой цели лежал через осознание меры ответственности немцев за преступные деяния Третьего рейха. Немцы должны нести ответственность, но ответственность и вина – не одно и то же. В военных преступлениях нацизма виновны не только руководители нацистской партии и гестаповские террористы, но и крупные финансово-промышленные магнаты, юнкеры, генералы, чиновничество и представители интеллигенции, которые способствовали развязыванию войны и террору. Действительные противники нацизма не могут быть виновными в проведении преступной политики гитлеровской клики. Однако между нацистами и их противниками в Германии находилась большая масса более или менее безразличных людей. На их плечи нельзя полностью перекладывать вину. Но они должны почувствовать свою долю ответственности за безразличие и покорность, которые способствовали преступлениям нацизма.
Битва под Сталинградом имела непреходящее международное значение. Сталинградская победа изменила всю военно-политическую обстановку в мире и послужила началом коренного перелома во Второй мировой войне. Рухнули надежды нацистских авантюристов на завоевание мирового господства. Победа под Сталинградом укрепила решимость народа Европы в борьбе против фашизма, активизировала действия сил антифашистского Сопротивления. В честь этой победы во многих странах Европы названы улицы и площади – память европейских народов и сейчас хранит это событие как часть своей истории.
Победа под Сталинградом способствовала укреплению союзнических отношений стран антигитлеровской коалиции, их решимости довести до победного конца кровопролитную войну против фашизма и обеспечить устойчивый характер послевоенного устройства мира.
Московська конференція МЗС 1943 року.
19 – 30 жовтня 1943 р. в Москві відбулася конференція союзних держав. Брали участь В. М. Молотов, К. Хелл і А. Іден, які розглянули найважливіші питання, що стояли в той час перед союзними держава¬ми, і прийняли відповідні рішення.
1. Головне питання становило прискорення закінчення війни й у зв'язку з цим — зобов'язання урядів Великобрита¬нії та США забезпечити вторгнення їхніх армій у Північну Францію весною 1944 р. Британський військовий представ¬ник генерал Г. Л. Ізмей заявив міністрам, що вторгнення бу¬де здійснене, якщо «кліматичні умови в районі Ла-Маншу стануть сприятливими», а «німецькі резерви у Франції в мо¬мент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій».
Радянській делегації так і не вдалося на цій конфере¬нції домогтися від союзників остаточного визначення да¬ти вторгнення в Західну Європу. Союзники дали лише загальне зобов'язання почати операцію «Оверлорд» вес¬ною 1944 р. Делегація СРСР запропонувала зафіксувати в таємному протоколі конференції, що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників із цього питання й вис¬ловлює надію на здійснення у строк «плану вторгнення англо-американських військ у Північну Францію весною.
З інших питань порядку денного конференції була до¬сягнута цілковита згода її учасників.
2. Основний документ, вироблений конференцією, становила «Декларація чотирьох держав про загальну без¬пеку» (приєднався посол Китаю в Москві за дорученням свого уряду):
а) сторони твердо домовилися продовжувати воєнні дії проти Німеччини та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;
б) вирішено створити нову міжнародну організацію — Організацію Об'єднаних Націй, розпочати спільну ро¬боту чотирьох держав над виробленням проекту Статуту ООН;
в) міністри підтвердили рішучість своїх урядів зміцню¬вати єдність і співробітництво держав як під час війни, так і після неї.
3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія висували плани розчленування країни на п'ять або три окремі держави. Радянський міністр виступив проти. Вирішено пе¬редати це питання для вивчення в Європейську Консуль¬тативну Комісію в Лондоні. Створити таку комісію запро¬понував Радянський Союз.
4. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і не¬дійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпе¬чать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.
5. «Декларація про Італію» підтверджувала рішення союзників про знищення фашизму, створення в країні демократичного режиму. Вирішено створити Консульта¬тивну Раду з питань Італії з метою визначення її після¬воєнного устрою.
6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерів¬ців за здійснювані звірства. «Велика трійка» — Й. В. Ста¬лін, Ф. Д. Рузвельт і У. Черчілль — від імені 32 (на той час) Об'єднаних націй підписали цю декларацію, вима¬гаючи суду над гітлерівськими воєнними злочинцями в тих країнах, де вони вчиняли свої звірства.
7. Міністри домовилися про підготовку Тегеранської конференції глав урядів їхніх країн.
Тегеранська конференція.
28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля
Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Ан¬глії проходила на території радянського посольства в Теге¬рані.
Конференція прийняла ряд дуже важливих узгодже¬них документів.
1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямо¬вувалися на прискорення закінчення війни. Було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Проте: операція почалася 6 черв¬ня.). Тоді вже ста¬ло ясно, що Радянський Союз може наодинці розгроми¬ти Німеччину.
2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.
Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, — від'їжджаємо друзями за духом і метою».
3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову ви¬сунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеч¬чини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеч¬чини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталін висловився проти, виступаючи за єдину, демокра¬тичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернути¬ся до цієї проблеми.
4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники до¬мовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фі¬нансову й економічну допомогу.
5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Ра¬дянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим.
Сторони в принципі домовилися про передання Ра¬дянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а та¬кож частини італійського військово-морського флоту.
6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначи¬ла, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у вій¬ну проти Японії.
Міжнародне значення Тегеранської конференції було величезним. Її рішення передбачали не тільки прискорен¬ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час.
19. Міжнародні відносини в світі після ІІ світової війни (1945-1950 рр)
Ялтинська конференція, її основні рішенняю
Успішний наступ союзників та розпад фашистського блоку набли¬зили поразку Німеччини. Для того, щоб остаточно підтвер¬дити плани її розгрому й виробити спільну політику у повоєнній Європі, Рузвельт, Черчілль та Сталін зустріли¬ся на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945 p.). Головним питанням була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до безумовної капітуляції Німеччини.
«Велика трійка» узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було вирішено знищити її збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, зму¬сити Німеччину сплачувати репарації.
Для втілення цих рішень союзники домовилися оку¬пувати Німеччину. Кожній з трьох держав, а також Франції, надавалися свої зони окупації: східна частина Німеччини -СРСР, північно-західна - Англії, південно-західна - США.
Обговорювалося також польське питання. Було ви¬рішено, що східний кордон Польщі проходитиме по «лінії Керзона», а на заході та півночі вона отримає «суттєве прирощення території». Польський тимчасовий уряд ви¬рішено було реорганізувати та ввести до його складу де¬мократичних діячів з самої Польщі та з еміграції.
В ході Ялтинської конференції Сталін, Рузвельт та Черчілль уклали таємну угоду: Радянський Союз обіцяв всту¬пити у війну з Японією не пізніше як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створен¬ня радянської воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай).
Важливе місце в роботі Кримської конференції було відведено обговоренню питання про створення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох великих держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації. Було вирішено включити до числа її фундаторів Україну й Білорусію.
На конференції були прийняті «Декларація про звільне¬ну Європу», заява «Єдність в організації миру, як і у ве¬денні війни», вирішено утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США та АНГЛІЇ (НМЗС) для вирі¬шення проблем повоєнного мирного врегулювання.
Сторони домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Проект Статуту ООН був вироблений ще на конференції в Думбартон-Оксі (серпень—вересень 1944 р.). При обговоренні двох невирішених тоді питань знову спалахнула гостра дискусія. Радянська делегація наполягала на одноголосності («право вето») і єдності рішень великих держав — постійних членів Ради Безпеки, щоб не протиставляти одні великі держави іншим. Делегації США й Англії загалом не заперечували проти «права вето», але бачили в ньому потенційну загрозу своїм інтересам. Так, США заперечували, щоб «право вето» змусило їх використовувати свої збройні сили в чужих інтересах. Англія побоювалася, що «право вето» може бути використано проти її імперських інтересів.
Делегації зійшлися на компромісній пропозиції США: поділити конфлікти на дві категорії — з використанням воєнних, політичних та економічних санкцій і суто мирних процедурних засобів. У першому випадку постійні члени Ради Безпеки мали «право вето», в другому — учасник суперечки мав утримуватися від голосування. Фактично була прийнята радянська точка зору з урахуванням пропозиції США.
Щодо учасників-фундаторів ООН повної єдності не було досягнуто через різні підходи до вирішення польського питання.
Потсдамська конференція.
17 липня 1945 p. у передмісті Берліна - Потсдамі - розпочалася ос¬тання конференція в історії антигітлерівської коаліції. Її склад та позиції дещо відрізнялися від попередніх. Радянський Союз представляв Й.Сталін, Англію на початку конференції - У. Черчілль, згодом К.Еттлі (якій переміг на виборах у Великобританії), делегацію США очо¬лював новий президент країни Г.Трумен (Т. Рузвельт помер 12 квітня 1945 p.).
Конференція тривала з 17 липня по 2 серпня 1945 p. Були розроблені принципи політики союзників щодо Німеч¬чини: 4Д= демілітаризація, демократизація, декартелізація й де¬нацифікація. Було вирішено розпочати підготовку мирних договорів з Німеччиною та її колишніми союзниками в Європі, для чого було створено Раду міністрів закордон¬них справ (РМЗС) США, СРСР, Англії, Франції та Китаю. Після дебатів вдалося врегулювати питання про нові кор¬дони Польщі. Був утворений Міжнародний трибунал для покарання головних воєнних злочинців.
За підсумками конференції Німеччину було поділе¬но на чотири зони окупації, кожна з яких відповідно кон¬тролювалася командуванням військ СРСР, США, Англії та Франції. Були зафіксовані нові німецькі кордони.
СРСР підтвердив свій намір вступити у війну з Японією.
Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання».
Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості: вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе¬ред великих держав — на момент укладання відповідних угод. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.
Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією
Досить важливою та складною проблемою було мир¬не врегулювання на Далекому Сході
Можна відокремити кілька етапів мирного врегулювання.
Перший етап - відбувався під час другої світової війни, коли було досягнуто домовленості щодо вступу СРСР у війну з Японією. СРСР тоді висунув низку своїх умов: збереження чинного стану МНР, повернення Ра¬дянському Союзу Південного Сахаліну й передання йому Курильських островів.
26 червня 1945 p. США, Англія й Китай ухвалили Пот¬сдамську декларацію, що вимагала від Японії капітуляції й викладала принципи, які буде запроваджено після цьо¬го: демілітаризація та окупація для забезпечення гаран¬тованого виконання умов, проголошених декларацією, покарання воєнних злочинців, демократизація країни.
Другий етап - з 2 вересня 1945 p. до 1949 p.
Після беззастережної капітуляції Японії її окупували американські війська. Головнокомандувачем було при¬значено генерала Макартура.
На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утворення Комісії у справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії, Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. Вона мала працювати у Вашингтоні або у То¬кіо. Її завдання - сформулювати принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних держав з пи¬тань Японії. Втім ця Рада фактич¬но не функціонувала.
У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директи¬ву японському уряду, що передбачала:
• демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;
• демократизацію системи освіти;
• ліквідацію абсолютизму;
• демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фамільних трестів (дзайбацу);
• рівноправність жінок.
3 травня 1947 p. набула чинності Конституція Японії. Згідно зі статтею 9, передбачалася відмова Японії від війни як суверенного права нації й від використання збройної сили як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та взагалі від власних збройних сил.
У підготовці мирного договору у Раді союзних держав з питань Японії зростала напруженість між СРСР та США, тому усі спроби скликати конференцію з приводу укладення договору були невдалими: СРСР вважав, що мирний договір по¬винна підготувати Рада міністрів закордонних справ, а США наполягали на тому, щоб покласти це на Комісію у справах Далекого Сходу.
Третій етап - з 1949 по 1951 pp. - так званий «зво¬ротний курс». Початок його був пов'язаний з піднесен¬ням національно-визвольного руху, проголошенням КНР у жовтні 1949 p., після тривалої громадянської війни в Китаї, активізацією радянської політики в Азії.
США більше не підтримували Китай, а зосередили свою увагу на Японії. Генерал Макартур, покладаючись на праві партії, розпочав боротьбу проти лівих сил, зок¬рема розпустив профспілки, які вдавалися до політичної діяльності, заборонив державним службовцям членство у політичних партіях.
12 липня 1951 p. було опубліковано спільний англо-американський проект мирного договору. Передбачало¬ся скликати конференцію для його підписання. Що й було зроблено. Мирна угода з Японією була підписана на конференції у Сан-Франциско.