5. Україна і ООН.
Органiзацiя Об'єднаних Нацiй була заснована у 1945 р. Головною метою її дiяльностi є пiдтримання мiжнародного миру i безпеки, розвиток дружнiх вiдносин мiж державами, налагодження мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем економiчного, соцiального, культурного i гуманiтарного характеру, а також сприяння у забезпеченнi прав людини та основних свобод.
Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набув чинностi 24 жовтня 1945 р. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли представники України.
Пiсля проголошення незалежностi України участь в дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.
Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий внесок в її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо.
За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економічної i Соціальної Ради (останній раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керівна посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету i роль нашої держави на міжнародний арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. Вперше як незалежна держава Україна є членом органу, на який покладено головну вiдповiдальнiсть за пiдтримання мiжнародного миру та безпеки у свiтi.
Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування в цьому органi у березнi 2001 року.
Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.
Сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв, Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з питань здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку, Комiсiї з наркотичних засобiв, Виконавчої ради Програми розвитку ООН/Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ.
Україна, як одна з держав-фундаторiв ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики.
Сьогоднi Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь в мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.
Як значний контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми (за роки участi України в ОПМ загинуло 19 вiйськовослужбовцiв та близько 60 отримали поранення), Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.
Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiямиекономiчного та екологiчного напряму, залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни в свiтову систему господарства та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля.
Необхiднiсть розв'язання зазначених завдань, якi мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих iнструментiв реалiзацiї нацiональних iнтересiв України.
Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються сьогоднi на подальше ствердження функцiй мiжнародних органiзацiй як механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для розв'язання глобальних проблем свiтової економiки та довкiлля.
Завдяки активнiй позицiї України в мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, якi здiйснюють свою дiяльнiсть в нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ). Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення складного комплексу завдань, пов'язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських татар.
Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної органiзацiї, ВПС та iн.
Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики сталого розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi.
Iншим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь України в мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.
Основними джерелами фiнансового забезпечення дiяльностi ООН є обов'язковi внески держав-членiв, розмiри яких визначаються у вiдповiдностi зi шкалою (ставкою) внескiв, що затверджуються Генасамблеєю.
6. Україна і її зовнішня політика на сучасному етапі (після 1991р.). Становлення і розвиток зовнішніх відносин з країнами СНД.
Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовної розробки її зовнішньополітичної концепції. Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р. З високої трибуни ООН, насамперед, було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсинкського Заключного акта та Паризької хартії і підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань.
Одним із важливих завдань зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння. Україна виявила бажання стати безпосереднім учасником переговорного процесу про роззброєння. На особливу увагу, безумовно, заслуговує проблема ліквідації ядерної зброї. Взявши на себе 1990 р. зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів (не приймати, не виготовляти і не набувати ядерної зброї), Україна висловила намір приєднатися до Договору про її нерозповсюджец-ня як неядерна держава. З погляду концептуальної визначеності зовнішньополітичного курсу України особливо велике значення мав документ, схвалений Верховною Радою України 2 липня 1993 р. "Про Основні напрями зовнішньої політики України". Він визначив головні національні інтереси України, завдання і принципові засади її зовнішньополітичної діяльності.
У прийнятому Верховною Радою документі зазначено, що з огляду на геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань:
1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.
2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.
3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів.
4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку,
підвищення добробуту народу.
5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України.
6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.
7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток відносин із такими групами держав: прикордонні держави, західні держави - члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азійсько-Тихоокеанського регіону Африки, Латинської Америки.
Геополітичне розташування України об'єктивно зумовлює її велику увагу в налагодженні тісних і взаємовигідних зв'язків, насамперед з країнами-членами СНД, які мають з нею спільні кордони - Росією, Білоруссю і Молдовою. Безумовно, основні напрями зовнішньої політики України і концепція розвитку відносин України з країнами СНД є пріоритетними і визначають відносини України з Російською Федерацією. "Для України вони є стосунками особливого партнерства, оскільки від їх характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і в Російській Федерації, стабільність в Європі і в усьому світі".
Визначальний фактор українсько-російських відносин і стратегічності партнерства обох країн - їх географічна й історична схожість, спільні кордони. Для України Росія - необмежений російський ринок (у зовнішньоторговельному обігу України з країнами СНД і Балтії частка Росії становила 77%), основний постачальник енергоносіїв і один з головних кредиторів. У нас дуже близьке конституційне поле, багато в чому збігаються політичні системи і режими, структури і форми управління, взаємопов'язаний інформаційний простір.
Республіка Білорусь визнала Україну суверенною державою 24 грудня 1991 p., дипломатичні відносини встановлені 27 грудня 1991 р. Нові горизонти українсько-білоруських взаємин відкрились після підписання у Мінську 11 грудня 1998 р. президентами України і Білорусі Договору між Україною і Республікою Білорусь на 1999-2008 pp. Загалом українсько-білоруська співпраця розвивається без особливих проблем у різних галузях. Це пояснюється тим, що стратегічні інтереси, зокрема у сфері економічних відносин, здебільшого збігаються, і країни не мають ні територіальних суперечок, ні взаємної настороженості.
Молдова як прикордонна держава є також стратегічним партнером України. Важливе значення має Меморандум про врегулювання конфлікту в Придністров'ї, підписаний за активною участю України. У липні 1998 р. досягнута домовленість про юридичне оформлення українсько-молдавського кордону. Безсумнівно, зміцнення відносин з Україною допоможе Молдові продовжити просування до Європи і розв'язати проблеми Придністров'я, які є, мабуть, найбільшою перешкодою для нормального розвитку цієї країни.
Перспективні партнерські зв'язки склалися в Україні з пострадянськими державами Кавказського регіону - Вірменією, Грузією й Азербайджаном, які займають важливі геополітичні позиції на південному напрямі СНД. В умовах реформування ринкової економіки важливу роль вони приділяють зовнішньо-економічним зв'язкам на двосторонній основі, зокрема з Україною.
Незважаючи на відстані, динамічно розвивається співпраця України з пострадянськими державами Середньої Азії. Передусім висуваються питання економіного співробітництва, адже Середня Азія - це нафта, нафтопродукти, газ, кольорові метали, уран, феросплави, бавовна, яких потребує економіка України.
Республіка Казахстан є однією з перших країн, що визнала Україну незалежною державою 23 грудня 1991 р. Обидві країни надзвичайно зацікавлені в розвитку політичних, економічних добросусідських відносин: в Україні є те, чого не вистачає Казахстану, а в Казахстані чимало того, що необхідне Україні.
Українсько-киргизькі відносини. У минулому народи пов'язував так званий Степовий шлях - північна гілка відомого Шовкового караванного шляху зі Сходу на Захід. Цей шлях відроджується вже в нових умовах, нових історичних реаліях.
Українсько-киргизькі відносини певний час ґрунтувалися на Договорі про дружбу і співробітництво (квітень, 1991), де "першим рядком визначено і підтверджено право обох народів розпоряджатися своєю долею, прагнучи до зміцнення і розвитку багаторічних економічних і культурних зв'язків, відносин дружби і всебічного економічного співробітництва".
Вагомим кроком у розвиток відносин між державами став візит Л.Кучми у Киргизстан. У жовтні 1997 р. Президенти уклали декларацію і домовились про створення спільних підприємств і розширення співробітництва в галузі енергетики, машинобудування, гірничорудній і золотовидобувній, хімічній і електротехнічній галузях, поставки сільськогосподарської продукції.
Республіка Узбекистан потенційно є однією з найбагатших країн Середньої Азії.  Керівництво здійснює свій шлях розвитку і негативно ставиться до створення наднаціональних структур у СНД.
Чимало уваги приділено постачанню газу з Узбекистану в Україну в обмін на устаткування для освоєння нафто-газових родовищ, збільшення поставок бавовни для української текстильної та легкої промисловості. Постійно зростає українсько-узбецький товарообіг. Узбекистан для України є надійним партнером.
Туркменістан одним із останніх проголосив незалежність -27 жовтня 1991 р. - і навіть тривалий час жив за радянською конституцією та законами СРСР.
Перерва в українсько-туркменських відносинах виникла в зв'язку з несвоєчасною сплатою боргів, які були переоформлені у довготерміновий кредит для України (з 1996 р. з однаковими частками упродовж семи років), і через втручання "російських" газових концернів та небажання допустити створення спільного українсько-туркменського концерну.
Таджикистан - це найвіддаленіша країна СНД. Політично та економічно вона була малопривабливою через тривалу громадянську війну, з якої не так давно вийшла. На 1991 р. українці в Таджикистані посідали четверте місце за чисельністю - 125 тис. осіб, сьогодні їх залишилось 5 тис. Республіка Таджикистан визнала Україну незалежною державою 25 грудня 1991 p., дипломатичні відносини були встановленні 24 квітня 1992 р.
Українсько-таджицькі відносини почали налагоджуватись з 2001 p., після візиту Президента Таджикистану Е.Рахмонова до Києва і на Львівщину, де трагічно загинув і похований його рідний брат. Складність взаємовідносин полягає в тому, що Таджикистан залишається однією з найслабших у військово-політичному та соціально-економічному сенсі пострадянських республік, і Президент Е.Рахмонов не має іншого вибору, ніж орієнтуватися на Росію і погоджуватись на будь-які її умови.
Отже, незважаючи на всі суперечності й труднощі співпраці з країнами Співдружності, нинішнє керівництво не вважає інтеграцію України в європейські структури альтернативою її діяльності в межах СНД. Навпаки, стає цілком зрозумілим, що альтернативи традиційним відносинам з колишніми республіками СРСР ще не налагоджено. Певна одномірність коопераційних відносин - це не краще становище, але це реальність, яку треба брати до уваги. Основне для України у відносинах з країнами СНД і іншими державами - завжди і всюди відстоювати власні національні інтереси.
7. Європейський аспект зовнішньої політики України.
Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідає західний напрям зовнішньої політики. Один з провідних векторів - європейський. Європейський напрям зовнішньої політики України розуміється як встановлення і поглиблення дуже широких двосторонніх зв'язків із країнами континенту, як активна участь у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, співпраця з європейськими структурами тощо.
Намагаючись встигнути на всіх напрямах інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто розв'язує другорядні, рутинні питання, залишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення насправді важливі питання. Західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Геополітичну мапу і баланс інтересів на континенті неможливо врахувати без таких великих і високорозвинених країн - Німеччини, Великобританії, Франції та Італії, що заклали підвалини європейської цивілізації. Для України вони мають не лише самодостатнє значення як провідні партнери в галузі торгівлі, науково-технічних і культурних зв'язків, а й виразники українських інтересів у європейських інтеграційних структурах. У розвитку взаємовідносин між Україною та провідними західноєвропейськими державами можна виділити два етапи. Перший хронологічно відповідає початку 90-х років XX ст. У цей період між країнами не спостерігалося активної співпраці. Це певною мірою пояснюється тим, що відносини між ними лише зароджувалися і західноєвропейська спільнота не сприймала Україну незалежною державою та розглядала її через призму російських інтересів.
Другий етап у розвитку взаємовідносин хронологічно відповідає другій половині 90-х років XX ст. і продовжується донині. На цьому етапі стосунки між Україною та провідними державами Західної Європи значно активізуються, стають плідними, взаємовигідними для обох сторін. Значною мірою це сталося через розв'язання двох основних проблем, які домінували у відносинах із Заходом і, зокрема, західноєвропейськими країнами: відмова України від ядерної зброї та визнання її незалежності з наданням відповідних гарантій. Ці проблеми вирішені у комплексі: Україна відмовилась від статусу ядерної держави, а західні країни ; відповідь на зважену й послідовну політику України визнали її повноправним членом світового співтовариства і надали гарантії безпеки. Це можна пояснити і тим, що Європа вже усвідомила Україну як важливий геополітичний чинник загальноєвропейської безпеки, як новий ринок збуту і можливий вигідний економічний партнер.
Україна-Німеччина. Серед найактивніших партнерів України є об'єднана Німеччина, її геополітична роль визначається не лише високими і сталими темпами економічного зростання, а, насамперед, стабільним фінансовим становищем.
Безперечно, передумовою позитивного розвитку політичного співробітництва між Україною та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних питань сучасного міжнародного життя. Наочним прикладом саме такого розвитку відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що була на території України. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і структур.
Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи нетрадиційних рішень.
Україна – Великобританія. Для сучасної України Великобританія - важливий стратегічний партнер. Як член "великої сімки", Ради Безпеки ООН, вона є авторитетною державою, що має великий досвід міжнародного спілкування, професійну армію, кваліфікований дипломатичний персонал. Англія - визнаний лідер у банківських, фінансових, страхових сферах, світовій торгівлі, в неї унікальний досвід приватизації в промисловості, модернізації важкого машинобудування.
Налагодження тісніших зв'язків між двома країнами - важливий пріоритет британської політики. її інтерес до України виявився після приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Взаємовідносинам двох країн у першій половині 90-х років XX ст. була притаманна певна пасивність, хоч Великобританія і визнала Україну як незалежну державу однією з перших.
Водночас у цей період активним став розвиток українсько-британських офіційних контактів, практика обміну візитами на різних рівнях, хоча практичних результатів вони не дали.
Україна – Франція. Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри, відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.
Однак поступово процес розбудови відносин між країнами став набирати обертів, і нині можна констатувати: вони цілком прийнятні, створено необхідну основу для їх розширення та поглиблення, хоча, на жаль, вони не відповідають потенціалу обох країн.
Україна – Італія. На всіх міжнародних нарадах вона постійно висловлюється за незалежність і територіальну цілісність України.
Українсько-італійські стосунки, розвиваючись від встановлення дипломатичних відносин до тісного двостороннього співробітництва, набувають ознак стабільного партнерства.
Серед країн ЄС Німеччина й Італія займають провідне місце в зовнішньоторговельному обороті України.
Європейський вимір міжнародних відносин не обмежується групою країн. Практично з кожною західноєвропейською державою в України відносини мають значну перспективу розвитку.
Україна належить до Центрально-Східної Європи, тому приділяє значну увагу відносинам із державами регіону, які є своєрідним містком між Україною і Заходом. Співпраця з ними істотно розширює смугу стабільності миру довкола України, сприяє її утвердженню як впливової європейської держави. Різноманітні та тривалі взаємини України з державами регіону - важлива умова її інтегрування в європейське співтовариство й активної участі в регіональній і субрегіональній співпраці.
Становлення і розвиток відносин України з державами ЦСЄ, з огляду на низку історичних, геополітичних, культурних та інших факторів, мають свої особливості. Це, передусім, подібність соціально-економічних і політичних проблем, які доводиться розв'язувати на шляху докорінної трансформації суспільств; спільна зацікавленість у якнайшвидшому і повномасштабному залученні до європейських інтеграційних процесів; визнання тієї обставини, що, належачи географічно до згаданого регіону і беручи безпосередню участь у перетвореннях, які відбуваються в державах ЦСЄ, Україна є серйозним чинником східноєвропейського розвитку.
Україна – Польща. В зовнішньополітичній діяльності України стосовно держав Центральної Європи розбудові зв'язків із Республікою Польща належить чи не найголовніше місце. Таке ставлення до західного сусіда зумовлене не лише багатовіковою традицією українсько-польських взаємин, територіальною близькістю, спільними демографічними коренями та тісними культурними зв'язками, а, насамперед, спільністю політико-стратегічних інтересів, активним співробітництвом у всіх сферах суспільного життя між двома державами.
Україна належить до тих держав регіону, з якими Республіка Польща активно розбудовує відносини, виступаючи в уже згадуваній ролі посередника. Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі активно розвиватися.
Україна – Румунія. Румунія посідає важливе місце у зовнішньополітичних відносинах. Це зумовлено багатьма факторами, насамперед спільним кордоном (понад 600 км), різними можливостями стосовно налагодження взаємовигідної співпраці. Стратегічні пріоритети України і Румунії зумовлюються також спільними інтересами у контексті євроінтеґраційних прагнень. Можливо, саме процеси євроатлантичної інтеграції змусять країни по-сучасному підходити до проблем, які не треба передавати нащадкам.
Україна – Угорщина. Триває взаємовигідне економічне співробітництво, що після періоду стагнації в середині 90-х років XX ст. набуло нових обертів. Традиційною та плідною є співпраця в аграрному секторі. В світлі євроінтеґраційних устремлінь двох країн особливого значення набуває прикордонне співробітництво - один з елементів створення єдиної Європи.
Україна – Туреччина. Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона - найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її проголошено стратегічним партнером України.
Отже, європейська інтеграція передбачає складний і тривалий процес внутрішнього реформування, а також реформування відносин із третіми сторонами. До інтеграційного процесу належать багато обов'язкових стадій, які має пройти будь-яка країна, що має намір навіть у майбутньому стати складовою єдиної Європи. Це стосується і України: зволікання не додає дивідендів, а лише ускладнює процедури узгодження. Сам процес інтеграції повинен допомогти Україні розвинути сильнішу економіку, підвищить ефективність системи демократії та рівень внутрішнього розвитку. Звичайно, сильна економіка, ефективне господарювання потрібні, незалежно від того, до якого союзу країна воліла б пристати. Радше навпаки: чим вищий рівень економічної динаміки продемонструє країна, тим бажанішим партнером вона зможе стати у міжнародних відносинах.
Загалом оцінюючи досягнення України у процесі європейської інтеграції, зазначимо, що відбулось часткове входження України до означених структур, закладено підвалини для подальшої інтеграції в європейський економічний простір і сферу безпеки.
8. Відносини між Україною та США: ретроспектива, сучасність, перспектива.
Україну як незалежну державу США визнали 26 грудня 1991р., дипломатичні відносини встановлені 3 січня 1991р. Значення українсько-американських відносин обумовлюється насамперед тим, що мова йде про провідну державу, економічний та політичний потенціал якої визначально впливає на розвиток світових процесів.
У ході українсько-американських відносин виділяють певні етапи, своєрідні “припливи і відпливи”, кожен з яких віддзеркалює особливості внутрішньої та зовнішньополітичної ситуації в обох країнах та міжнародної ситуації в цілому. Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку можна вважати промову Президента США Дж. Буша, виголошену 1 серпня 1991р. у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Дж. Буш показав текст цієї промови радянському керівникові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався “московоцентричної тенденції”, демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокрема Р.Чейні, З.Бжезінський, Г.Кісінджер та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин. Однак протягом майже всього періоду 1991 – 1993 рр. ці політики були в меншості. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СРСР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною.
Отож головною метою ЗПУ на американському напрямі в цей період було здобути від США реальне визнання України як рівноправного партнера. 5 – 11 травня 1992р. відбувся перший офіційний робочий візит Президента України Л. Кравчука до США. В ході візиту юуло підписано низку документів, зокрема політичну декларацію та меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. В політичній декларації вперше було зафіксовано формулу “демократичного партнерства” двох країн. Практика ж тодішніх українсько-американських відносин залишалася на тому ж рівні.
Головним конфронтаційним питанням цього періоду була проблема набуття Україною без’ядерного статусу. У засобах масової інформації США з’явилася серія тенденційних антиукраїнських публікацій. Майже до середини 1993р. Вашингтон займав жорстку, майже ультимативну позицію щодо України. США наполягали на якомога швидшій ратифікації Договору про обмеження стратегічних та наступальних озброєнь та приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Адміністрація Б. Клінтона, яка прийшла до влади в січні 1993р., постала перед дилемою: продовжувати політику Буша, чи шукати нові підходи до розбудови українсько-американських відносин. Після деяких сумнівів був обраний другий шлях. Важливу роль тут відіграли насамперед впливові представники Конгресу США.
У квітні 1993р. Держдепартамент виступив із заявою про необхідність і невідкладність “спільного подолання кризи довіри”. 9 травня того ж року Київ відвідала делегація на чолі з послом з особливих доручень, спеціальним радником Державного секретаря США із зв’язків з новими незалежними державами С.Телботом. Він заявив про бажання американської сторони розпочати новий етап у відносинах з Україною, підкреслюючи, що не тільки Білий Дім, а й уся адміністрація провели інтенсивний перегляд політики США щодо України. Американська сторона запропонувала також розробити і підписати на найвищому рівні українсько-американську Хартію про партнерство, дружбу і співробітництво.
Отже, були закладені серйозні підвалини для надання українсько-американським відносинам принципово нового рівня.
Державний візит до США Президента Л. Кучми 19 - 23 листопада 1994р. започаткував якісно новий етап міжнародного співробітництва. Основоположним політичним документом нової ери наших взаємин із США стала “Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва”, підписана у Білому домі 22 листопада 1994р. Ставши без’ядерною державою, Україна здобула вагомий міжнародний авторитет і зробила дуже важливий крок на шляху поглиблення партнерських відносин зі США. Політичні контакти двох країн набули ще більшої інтенсивності. Важливими із цього погляду були державний візит Президента США Клінтона до Києва 11-12 травня 1995р. та робочий візит Л. Кучми до Вашингтона 20 – 22 лютого 1996р. США – головний інвестор України. Складовими фінансово-економічної підтримки України є грантова допомога, кредити Ексімбанку, МВФ та СБ, гуманітарна допомога неурядових організацій (“Фонд допомоги дітям Чорнобиля”, “Фонд США – Україна” та ін.). Державним інструментом надання допомоги виступає Агентство міжнародного розвитку США, що має свій офіс у Києві.
Інтенсивно розвивається й військово-політичне співробітництво. Воно реалізується як на двосторонній основі, так і в рамках програми НАТО “Партнерство заради миру”. Загалом успішно розгортається співпраця України та США в освоєнні Космосу.
Перспективи українсько-американських відносин багато в чому залежать від наявності в Україні оптимального інвестиційного клімату, від динаміки її просування шляхом демократії та реформ. Водночас і не меншою мірою вони залежать від того, як наш партнер буде підтримувати політичний та економічний курс, обраний Україною.
Соединённые Штаты входят в первую пятёрку торговых партнёров Украины и находятся на втором месте по объёмам прямых зарубежных инвестиций.
На початку квітня 2005 Віктор Ющенко відвідав з п'ятиденним візитом США. На Україні цей візит характеризували як «історичний» і «тріумфальний». У перший же день візиту Ющенка провів переговори з президентом США Джорджем Бушем, по їх підсумках підписана сумісна заява «Повістка нового століття для українсько-американського стратегічного партнерства». У нім сказано, що США підтримують пропозицію офіційно запросити Україну до участі в «розширеному діалозі» по вступу в НАТО. В той же час США залишили без відповіді прохання України посприяти її вступу в ЄС, рахуючи це чисто європейським питанням. Буш і Ющенка оголосили і про початок енергетичного діалогу, мета якого — «диверсифікувати джерела забезпечення України енергією, понизити її енергетичну залежність і стимулювати конкуренцію в енергетичних секторах [країн] Євразії».
Масштабнейшая українська акція була організована в Вашингтоні у пам'ятника Тарасу Шевченку, відкритому в 1964 році як символ майбутньої незалежності України від СРСР. На зустріч з Ющенком до Вашингтона приїхали тисячі українців зі всіх американських штатів.
17 лютого 2006 після дев'яти років напружених переговорів США привласнили Україні статус країни з ринковою економікою, який Росія і Казахстан отримали ще в 2002 році. Євросоюз привласнив Україні ринковий статус 21 грудня 2005 року.
6 березня 2006 Україна підписала із Сполученими Штатами протокол про взаємний доступ на ринки, зокрема, про відміну мит на торгівлю різними видами техніки і устаткування, що повинне значно прискорити вступ України в ВТО.
18 листопада 2005 року сенат США підтримав відміну для України поправки Джексона-веника.